сидіти на гілці, що іноді здається зручною лавкою, перебирати нитки по кольорах, теплих і минулим стверджених...вмирати посекундно від страху, який таїться в глибині реалій, зіпсутою совістю черпати з життя добре і мити не свої кістки, маскуюючи власне і недопрацьоване...не мити лице і душу, вважаючи чистими. Де тут правда?...доводиться шукати щілини між принципами, чимчикуючи по роздертому полотнищі логіки