у цій кімнаті потемки давно
у цьому світі схожі є кімнати
коли ногами доторкнешся дна ти
врахуй — під ним аналогічне дно

у цій кімнаті з'їзд мужчин і дам —
борців за волю, долари чи віру...
нікому з них, насправді, я не вірю
нікому з них і шеляга не дам

у цій кімнаті наче хтось насцяв
хоча, їй-Богу, скрізь доволі сухо
в кутку висить на павутині муха
скелети — в шафі на своїх місцях

у цій кімнаті сильним і слабким
свої човни здає у лізинг Лета
бракує тільки духу й пістолета
щоби над "і" розставити крапки

2024

на вогник моєї цигарки злітались примари
вони ж бо не знали, яка тут жахлива зима
усі мої мрії, що ними я день у день марив
розкидані десь понад містом, якого нема

а в місті — у тому — розбомблені парки і сквери
давно не клаксонять авта і не зловиш таксі
на вогник моєї цигарки злітались химери
та вічно не в повному складі, ну, себто, не всі

так-так, їх багато, як жертв від руки Че Ґевари
не більше й не менше, ніж випало нам усім бід
на вогник моєї цигарки злітались почвари
і чемно всідались на верхній і нижній губі

чого вам, кохані? я більше нічого не хочу!
життя і без того прожито на більше, ніж чверть
сьогодні чи завтра, удень чи глибокої ночі
на вогник моєї цигарки опуститься смерть

2024

тихо-тихо... зорі тихі
час тягучий мов нуга
я давно шукаю вихід
і пустив на кухні газ

чую вибух... два... чотири
знову стихло... ні, зажди! —
янгол ходить по квартирі
голосніше, ніж завжди́

відійшли у лиха во́ди
розлились на килими
по кімнатах янгол бродить
і змітає пил крильми

тихо-тихо... зорі тихі
промовляють нам услід
що, мовляв, не вихід — вихід
що, мовляв, цей вихід — вхід

2024

розкажіть як безмізкий ваш "прометей"
клеїв дурня постійно... знімав штани
безсоромно на сцені... та це не те
краще стадом як вівці іти за ним

"ві фсьо врьотє" ви скажете... що ж нехай
та коли тут поляже останній муж
не згадаєте навіть ви ТТХ
негараздів що вам запихнуть в суму́

я не мертвий та бачите — не живий
чи не бог — той що в небі — на це прирік
де згоріла сталь — там нема трави
поряд з вами несправжній я чоловік

кажуть справжні давно за кордоном
lol
і не бачать різниці між false і true
серед вас — нев'їбенно святих — я зло
серед мертвих я теж як не дивно труп

2024

гула сирена — виганяла з хати
війна — казала — скоро не мине
я розумів, що світові начхати
чому Ви геть не любите мене

ламався Бог з китайської пластмаси
Диявол грав у пазли з чорних дат
я розумів, що я гарматне м'ясо —
безплатний (для обох сторін) солдат

цвіла весна за розкладом й на диво
і травень був усюди і ніде
я розумів, пінгвіни — це важливо
це трохи важливіше за людей

мільйони душ понищено і стерто
з лиця землі — свої ж ідуть на "ви"
я розумів, що краще бути мертвим —
пробачте, Бога ради, що живий…

2024

сьогодні муха, завтра — павучиха.
в її кутку давно вже дуже тихо,
так тихо, що я чую, як спішать

годинники в міцні обійми смерті
(розбите скло і циферблати стерті) —
цього, мабуть, не відає душа.

гаразд, гаразд, то як прийняти всé це?
як відігріти комашине серце,
коли його закутає зима?..

а хтось, однак, шепоче їй на вухо:
— сьогодні павучиха Ви чи муха? —
на жаль, різниці жодної нема.

2024

час — це вода… вода, що тече в пісок.
хто там живе — у за́мках з води й піску?
хто там мовчить, неначе язик відсох,
наче нема зв'язку?

боляче бігти — ноги свинцеві… ртуть
неба німого манить вдалечині.
як зрозуміти: ті, що по мене йдуть, —
вбити ідуть чи ні?

дихати важко — чортів пісок навкруг.
камінь на серці тисне, пече й болить.
як запитають, ворог ти нам чи друг —
матимеш тільки мить.

десь у мені ще, може, є хтось живий.
може когось врятують кінець кінцем.
пізно тікати — схиблені йдуть на "ви",
з чорним ідуть женцем.

2024