та ні, це не сльози, це нібито лід
із пекла чи, може, з безодні…
та знаєш, це мій не останній політ
останній ― лише на сьогодні

це мій не єдиний дзвінок в пустоту
замовлення звичне: мені "all inclusive"
де вічно "не з тими", "не тих" і "не ту" ―
знецінення мрій та ілюзій

та ні, це не страх, 100% не він
не сонце, що зіткане з ночі
хіба може тіні невтомно живі
і так недоречно пророчі

це мій не останній політ (хіба ж ні?)
з летовища і до спокути
я світу не вірю — цей світ обважнів
обрязк від своєї ж отрути...

2020

петлю затягували дужче
волали писки не стиха
злочинна група властьімущих
народ зрівняла з ВРХ

диванні воїни у чатах
експерти — мамкині знавці
щось починають починати
щось не кінчають у кінці

одних відловлюють арканом
для інших — мирний закордон
а те, що пишуть на парканах
цинічно клали на закон

звичайні смертні йдуть за обрій
за ними пекло, кров і дим
якщо подумати — все добре
бо гірше тут нема куди

2024

гула сирена — виганяла з хати
війна, мовляв, не скоро ще мине
я розумів, що світові начхати
чому ви геть не любите мене

ламався Бог з китайської пластмаси
збирав Диявол пазли з чорних дат
я розумів, що я гарматне м'ясо —
безплатний (для обох сторін) солдат

цвіла весна за розкладом й на диво
і травень був усюди і ніде
я розумів, пінгвіни — це важливо
це трохи важливіше за людей

мільйони душ понищено і стерто
з лиця землі — свої ж ідуть на "ви"
я розумів, що краще бути мертвим —
пробачте, Бога ради, що живий…

2024

погляд вперся в кортеж дорогих ридва́нів —
знову коні та конюхи винні тут...
нам упору поскиглити на дивані
ми з диваном як меблевий гарнітур

перший сніг ми побачили в листопаді
на печах, у яких вже й вогонь затух
нас — приречених жити покірно в стаді —
по одному висмикує вовк-пастух

ось вам, вівці, той клаптик землі і неба
ось між вами й личма́ном чітка межа
вівці сплять — прокидатися їм не треба, —
найпростіше їх сплячими під ножа…

2024

у цій кімнаті пóмерки давно
у цьому світі схожі є кімнати
коли ногами доторкнешся дна ти
врахуй — під ним іще страшніше дно

у цій кімнаті з'їзд мужчин і дам —
борців за волю, долари чи віру...
нікому з них, насправді, я не вірю
нікому з них і шеляга не дам

у цій кімнаті дуремар веде
у небуття своє болотне царство
жахає кількість ницості й митарства
його ж бо світ — (за)кінчений шедевр

у цій кімнаті сильним і слабким
свої човни здає в оренду Лета
бракує тільки духу й пістолета
аби над "і" розставити крапки

2024

Ти — той, хто, на жаль, не вижив: не вмів, не зміг.
Я — та, хто змиритись з болем ніяк не хоче.
За межі цинізму виходять провладні ЗМІ,
І важчає небо над прірвою чорних міст,
І наші тіла важкі як слова пророчі.

Бо доля здала нам карти — суцільний жах,
В якому зітруться душі — найперше — смéрдів.
Якщо ми затухнемо, отже, десь тут межа
Холодного неба — на нього ти не зважай,
Коли під ногами більше не стане тверді.

2025