Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Зоя Бідило (1952)

Інфо
* Народний рейтинг 4.811 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 4.811 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Переглядів сторінки автора: 14623
Дата реєстрації: 2023-02-18 09:46:04
У кого навчаюсь: Волт Вітмен, Райнер Марія Рільке, Федеріко Гарсіа Лорка, Евген Маланюк, Ю.В.Шевельов
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.02.06 20:39
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Луїс Сернуда Людвіг Баварський (1) слухає Лоенгріна(2)
Лише два тони розрізають морок:
Блиск золота й пронизливість граната.
У глибині сіяє чарівна печера,
Якісь істоти – їх яка природа? – ідуть,
І з музикою ллються мелодійні голоси,
То тихо витікають потайні джерела,
То брижами хвилюється потік,
Хитається руде повітря у печері,
І сяйво райдужне бринить у нотах.

Порожню залу зайняли видіння.
Лише самотній ельф у королівській ложі
На святі, для якого він причина і загадка:
Волосся чорне, невеселі очі, що споглядають
Сіяння гроту, у холодному заціпенінні
Завмерлого. Старинний ппащ із хутра
Відкриває сорочки білизну, із шовку бант.
Напівзакриті очі вбирають, п’ють мелодію,
Немов суха земля вбирає дар води.

У нього це подвійне свято: зовнішнє,
Якому він глядач; і внутрішнє в його уяві,
Вони обидва злилися (кольором і формою)
В єдине тіло, утворили єдину насолоду.
Так, уява й тайна, влада дозволили йому
На самоті почути голоси, що за його наказом
Злилися в мелодійне джерело, що колисає
І живить його мрії, коли на сцені розгорається,
Як літургійний жар, його легенда.

Немає світу і присутності людей,
Які б порушили ці чари владарювать у мрії.
Але назавтра камергер, міністр, радник
Прийдуть до короля з вимогами дурними: (3)
Щоб він нарешті правив, їх вислухав, помітив.
Як правити? Хто править у країні мрій?
Коли настане день, де будуть правити лакеї?
Благословенна ширма постане між міністрами і королем.
Біжить по лісу ельф, смакуючи повітря..

Своє життя він намагається прожити вірно.
Нехай дозволять. Бо його гніздо не в місті,
А звите на засніжених вершинах гір,
Найвищих у королівстві. Карета, сани -
На дорогах; сніжна флотилія - на ріках і озерах,
Завжди його чекають, готові доставити туди,
Де його справжнє царство, що не від цього світу:
Де мрія його чекає, де на нього чатує самота,
Де коронують самота і мрія його єдиною короною.

Та іноді людська присутність буває чарами,
Владними чарами, які відомі королю,
Він відчуває з невимовним болем: обриси губ,
Глибокі очі, загорілу шкіру,
Граційність молодого тіла. Він знає це,
Так, він це знає, і стільки вистраждав
Від влади, якою володіє молоде створіння,
Впливаючи на нього, беззахисного,
Уже не короля - слугу краси людини.
Пливе у музиці і набуває форми мрія:
Юнак прекрасний, білявий, у білому іде
Назустріч і це він сам. Це чари чи видіння?
Чи може музика надати форму, чи бути формою
Якогось смертного? Хто з двох це він, чи він обоє?
Король не може, і хай би міг, не хоче розділити себе і іншого.
Схиляючись до музики, він як чужинець споглядає
З подвійним почуттям подвійний образ свій
і завмирає у екстазі кохання і мелодії.

Цей інший, незнаний брат, у існування якого він ніколи не вірив,
Що він його колись зустріне. Він тут, і в ньому він уже кохає
Те, що у ньому самому намагалися кохати інші.
Своєю піснею він кличе й спокушає. Та чи він може
З’єднатися з самим собою? Боїться він,
Що якщо дихати, то сон розвіється.
Услід його лякає: хіба не помирає той, хто бачить двійника?
Сила кохання, яке у ньому прокинулася, піднімає щит
Супроти будь-якого страху, недовіри чи слабкості.
Як Ельза,(4) він кохає, не знаючи кого. Він знає тільки, що кохає.

У співі, слові, порухові губ
Йому розповідає пісня про іншого,
Вона повинна одночасно зірватися і з його губ,
Вітання братові, народженому мрією, леліяному мрією.
Та ні, не так: це музика, яка живила його мрію, надала форму їй.
Це його кров кипить у жилах, прискорюючи час:
Минуле, таке коротко, сьогодні оживає,
Сьогодні освітлює майбутнє світлом богів.
Усе, усе повинно бути таким, як провіщає його сон.
У іншому житті знаходить упевненість його життя.
Лише кохання дає причину жити королю.
Він забуває про безсилля, утверджує бажання,
Розпливчате і невиразне, яке так довго мучило його.
Він нахиляється і розглядає себе у мелодійному потоці,
І як відчужене зображення чекає зцілення
Від невимовної тривоги, відчутої в собі.
Хіба цього не досить, якщо кохане існує поза ним.
Хіба це недостатня відповідь - дивитись на прекрасне?

Його почули боги і здійснили його бажання
(Бо так карають боги, даючи людям те,
Що вони просять), і доля короля,
Кохаючи себе, перетворитися
На квітку, беззахисну, прекрасну, бездіяльну,(5)
Аж доки не закінчиться його життя під владою лакеїв,
Та помираючи, звершити помсту короля.(6)
Видіння його снів були для нього правдою життя.
Він залишився нічиїм, але й своїм не міг нікого називати.

І ось король у своїй ложі, самотній, слухає,
Прекрасний, юний, наче бог, у ореолі
Граційності цієї юності, невинної і чистої,
Існуючий у неможливій мрії про життя,
Яка збувається лише у музиці і є як музика,
У спогляданні злитий з міфом, він сам вже форма міфу,
Повстання чистоти, що ледь торкається землі,
Вигнанець, гість ефіру. В мелодії він пізнає себе,
Закохується у того, яким він є. І вічно живе у музиці.