Високий стіл, на ньому - кіт…
В повітрі пил вита незграбно.
Червоні очі, мов граніт,
засіли в душу так нахабно.

Сплила година, потім дві.
Вже сонце сіло - місяць сходить,
а дивний дух, примара снів,
із дум моїх все не виходить.

Годинник стукотить десяту,
вже кіт муркоче під столом,
вдихає темряву пом'яту,
а я стою над полотном.

На вулицях затихли танці,
Здається, спить уже весь світ,
а я стираю пензлем пальці,
щоб не забути той граніт.

2023р