Ну от і все зостався тільки мир,
У космосі чомусь пречорний зовні.
Лише зірки нагадують, що ми
У цьому світі не були сторонні.
Від цих зірок малесеньке тепло
Дарує нам небесні все ж надії.
Що те кохання зовсім не пішло,
А по собі залишило ще мрії…

Всі бунтарі скінчилися в росії,
Немов щури по норам розійшлись.
Для боротьби ніде не взяти сили
Хоч на хвилину, на секунду, мить.

Хотілось нам, щоби найшлось насіння,
Воно в землі надією взійшло.
І волю би несло в своїх коріннях,
І це відчуло б найлютіше зло.

Бо душі всіх живих воно скувало
І тягарем лягло в серця навік.
Бо чорнота в росії править балом,
А білий світ устояти не зміг!

Коли чуття уже не розуміють
І в серці затихають ритми ті.
Я про кохання більше вже не мрію,
Лишилося забути і піти.
У тінь дерев, де буде мало світла,
Там мої думи вітер розтріпа.
Чому у нас з тобою мало вийшло
І двох сердець не вразила стріла.

Веселка ти в небесній синяві,
Ти як краплина, що блищить на сонці.
Твоя любов наснилася мені,
І я несу її в своїй долоньці.
Ти посміхнулась лагідним теплом,
Ця теплота в моє проникла серце,
А те кохання наше понесло
У край краси, що сподівання вершить.

Україно моя - ти соборна держава!
Хай би хто не казав, ти єдина для нас.
І серцями своїми країну ми славим,
І вогонь боротьби через час не погас.

Україно моя - ти чарівна красуня.
Повесні розквітають прекрасні сади.
І ночами які тут бувають відлуння,
А по літі твої колосяться лани.

Україно моя - ти мужніша щоразу.
Ми з тобою завжди, рідна ненька ти нам.
Не допустимо ми, щоб прийшла знову зрада,
Бо майбутнє твоє в наших дужих руках.