поза форматами і стандартами світу
поза законів , правил і принципів
різні
далекі
не схожі
на відстані
одного звичайного дня
вони все-таки зустрілися...

вона вставала о шостій тридцять,
бо о сьомій вимикали світло
швиденько бігла на кухню
аби заварити міцної , без цукру кави
а потім - зібравшись з думками
і заспокоївши биття свого серця
читала його ранкові хоку
повільно смакуючи всі абзаци...

пити каву о шостій ранку
поки місто дрімає без світла
його сповідь в листах читати
і кохати його на відстані...

а коли вона відчувала втому
і тримала образу на увесь світ
він ніс її на руках додому
і цілував карі очі , мокрі від сліз...

а потім вони йшли до ванної кімнати
змивати по черзі шаленства сліди
він мило для неї зберігав дитяче
а вона обіймала його зі спини...

вона руйнувала всі правила і стереотипи
не слухала жодних порад
і філософських докладів
уперто й власноруч
океани перетворювала на хмари
а ночами та ранками
гаптувала стяги
для парадів...

... а тиші не бажалося
мовчання для самітників
розмова ж не для кожного
для впертих оповідачів

улюблена цифра - шість
улюблений колір - чорний
за щастя сказати "мій"
і чути "моя" до скону....

вона і він
завжди
ніколи
разом
між ними постаті людей і барикад
між ними відстані , автобуси , маршрути
й питання - ти кохаєш мене ?
так...

2023 рік

вона не носить ліфчики і не фарбується
сама купує квіти й з кремом тістечка
опівночі
під світлом лампи й місяця
лаштує обладунки свої
лицарські

2023 рік

...а коли до щастя лишалося декілька кроків
ні він , ні вона не бігли чимдуж
стрімголов

навпаки -
до максимуму стишуючи рухи
вони з кожного сантиметру відстані
смакували любов...

2023 рік

вона обирала тінь
завжди і в усіх випадках
на свято - лампадки , свічки
і з книжкою і канапками
життя за цупкими фіранками
музейно
віддалено
холодно
лиш кава гаряча до максимуму
лиш светр - об'ємисто-вовняний

вона уникала чуттів
не вірила в магію слова
для неї кохання і біль
були до нестямності схожими
горнулась у мамині речі
читала до ранку поеми
чужа
не своя
недоречна
і попри це - вельми цікава

цікава настільки , що інші
довколишність
люди
трамваї
ненавиділи її , кохаючи
кохали її , ненавидячи...

2023 рік

вона малювала уривками
кривими , хиткими лініями
мовчати могла - тижнями
і тижнями - гомоніти
могла пробачати все скоєне
забути про все подароване
вона малювала не фарбами
собою мастила полотнище
вона не лякалася схибити
додати десь зайвого в лініях
шедеври не є ідеальними
неточні
всі в плямах і звивинах
хіба для шедеврів малюється ?
співається ?
грається ?
пишеться ?
живеться - тому і створюється
а створюється , як дихається

вона щодня порушувала десятки правил
пила каву без молока та цукру
переходила дорогу на червоне світло
і апельсини купувала не на кілограм ,
а на штуку

додому поверталася повз парк і пішки
до біса всі ті швидкі маршрути
вино не в свято , а для душі як ліки
а потім музика...
тихо
до півночі

читала вранці новини в газетах
і до роботи о пів на дев'яту
у вихідні - прогулянка містом
і кожного вечора мандрівка парком

її не тривожило - а що скажуть люди ?
і байдуже було до обмежень законів
вона кожен день проживала щасливою
щодня
щомісяця
щороку
до скону...

2023 рік

вона кохання обирала
усупереч принципам
нехай навіть то було
неправильним рішенням
нехай навіть щастя йшло
разом із розлукою
а очі натомість обличь
слідкували за відстанню

що їй чужі закони
й філософські істини
не до снаги тисячоліттям та ерам
переінакшити жінку
ти їй ілюзію закону -
а вона тобі реальність
нових горизонтів
хочеш - лишайся
а хочеш - іди
її вірним рабом
персонально
довіку...

насправді вона була звичайною
таких ніколи першими не помічали у натовпі
та навіть і потім , коли вже всі оглянуті
вона лишалася тінню і поза увагою

її не цікавили "привіт" і відразу ж "бувайте"
для неї зустріч - то магія часу , а не миттєвості
тому , мабуть , і лишалась вона тінню у натовпі
дотримуючись якихось своїх правил - беззаперечно

насправді вона була ще дуже маленькою
дарма що ззовні броня замість одягу
всередині неї , десь між душею і серцем
складались іграшки
цукерки
і новорічні емоції

складались старанно - кожен зі штампом та приписом
по поличкам шаф - ідеальними товстезними стосами
хтось філософсько називав те багатство - спогадами
а вона продовжувала штампувати колекцію...

2023 рік

...казали , що вона ніколи
ніколи чуєш ? не була своєю
завжди чужа , завжди якась
непевна
знайомі ? ні
а подруги - тим паче
вона чужинкою собі щодня
і плаче
ніхто ніколи тих не бачив сліз
на людях завше - посмішка й мовчанка
але ж хто вірить в те , що показне ?
для сліз і плачу - ніч
і дике поле
бо плакала вона лише вночі
їй сновидінь полон був не під силу
блукала
марила
шукала
голосила
а вдень - нічого
лишень тиша
тиша...

...казали , що вона тебе чекала
не знала хто ти
відкіля
чорнявий ти
білявий
чи русявий
чи може злитий молоком віків

...казали , що вона начаклувала
що долю наперед свою й твою
дізналася
знайшла
затаврувала
й від тих часів чекала на своє

хто-зна
говорять люди різне
балакають
від себе додають
чи можна вірити у всі ті оповідки ?

хто-зна
можливо
схочеш
перевір

вона ще й досі там когось чекає
ще й досі , кажуть , плаче
самота
можливо казка
а можливо правда
от тільки якщо так -
чия ж тоді вона ?

2023 рік

вона карбувала слова
витинала із міді
виливала із олова
не щодня , але майже щодня
помилялась
ставала навколішки

молитви її - то не сльоза
не прохання у Бога
прощення
молитви її - сповідь життя
з помилками
падіннями
злетами

вона таврувала роки
їх на нитку монистом нанизувала
візерунок плела від руки
не шукала краси
а мережила істину

а ще інколи , для душі
для душі на заплатки розхристану
обережно співала пісні
щоб не чули чужі - їх мугикала

вона спопеляла мости
вщент палила минуле
без болю
нащо їй були ті помилки ?
ті стежки , що в "нікуди" й "ніколи" ?

із безсонням сторіччя на "ти"
їй безсоння не кара , а благо
карбувала слова
і палила мости
і чекала на щастя
чекала...

... їй щодня тримати його , а йому її - щоночі
листівки з обіймами щоранку один одному
цілувати екрани телефонів на відстані
і чекати на зустріч у лютому місяці

тішити змучені серця спогадами
вона про автобус , а він про обійми
сідати в той самий час вечеряти
і спати йти до своїх ліжок з надією

"Хіба то щастя ?" - зітхати стороннім людям
стороннім філософам , як завше , видніше
а їм удвох
мовчки
в двобою
заради любові перемагати відстані

вона ніколи першою не починала розмови
ніколи першою не надсилала закликів на двобій
така маленька й крихітна , з очима кольору діброви
вона одна на цілий світ сказала : " Він - Мій !"

і найвідважніші та найхоробріші
із тих , що голими руками розривають сталь
усі вони , неначе перед цим зустрівшись і домовившись
покірно слухали її крихку мораль...

а що їй лишається ще ?
коли всі кордони подолано
звання всі геройські отримано
й дерева дбайливо зрощено ?
історії почуттів всі прожито
кришталем троянд тавровано
спаплюженим серцем скроплено
надією наново зроджено
зостатися тут ? на Бога !
невже в світі є оптимісти ?
дорога - ось правда... дорога
для геніїв і реалістів
і байдуже цій дорозі
що було он там і що буде
вартують для неї сльози
вартують для неї і будні
вона не для всих. Ледь помітна
мов буря в жіночому серці
можливо тому лише геній
до неї тихенько озветься...

2022 рік

не треба їй казати про любов
вона вже знає , що слова вартують
так склалося , не винен тут ніхто
так інколи в життях наших трапляється
слова - шедеври почуттів і вражень
коли у хоку чи сонет сплітаються
слова дарують і слова вбивають
між "так" і "ні" нічого не лишається
не треба їй обіцянок святих
невже ж під силу буде все зробити ?
так інколи буває у житті
що доля і слова ідуть нарізно
тож краще не кажи їй зайвих слів
лиш ті , котрі і так казати мусиш
"привіт" , "чекаю" , "хочу" , "не пущу"
і справжніх їх для неї буде досить...

на папері вона тонка
а в житті вся у сколах і тріщинах
я малюю її при свічках
а кохаю о темній опівночі

невагомо торкаюсь щоки
невагомість - то шлях до довіри
а під ранок шепочу вірші
хай ще спить , моє стомлене диво

відганяю від неї туман
їй в тумані ввижаються привиди
мов хлопчисько радію дощу
золотому дощу її хтиви

я чекаю її розмов
бо ж для неї розмова не просто
знаю певно - не слів потребує любов
а цілунків в шовкове волосся

пам'ятаю , що кава у неї міцна
що без цукру , але із цукеркою
і що спить вона мов дитя
і не дивиться у люстерко

на малюнках моїх вона
вся тонка , порцеляново - ніжна
а в житті так далеко близька
що я вивчив напам'ять всі тріщини...

2022 рік

... і коли говорили ЗАКОН
і нагадували про ПРАВИЛА
вона з посмішкою на вустах
просто
переписувала
значення
усих слів
усих догм і законів
усих біблій
і конституцій
вона мовчки
не кажучи світу нічого
відділяла святе
та шукала красу
серед бруду
і проституції...


2022 рік

вона не вірила словам
слова на мить , а не навіки
і поміж тисячі світів
бажала той , де буде гірко
бажала так , що небеса
щоразу дивлячись на неї
вкривали хмари та імла
вкривав туман , а сонця промінь
дарма щосили намагавсь
до неї хоч на мить торкнутись
вона -
чужа і самота
тікала в темряву щодуху

і там , під тінями дерев
спинивши кроків своїх швидкість
вона -
приблуда і мара
мов забувала , що є дика...

2022 рік

нескорена
таврована
забута
і оновлена
чужа
і загартована
прокльонами
намолена
солодка
і просмолена
до скону не згоратиме...

а ближче глянеш -
з острахом
тікає
очеретами...

2022 рік

а коли вимикали світло
перетворювалося місто на небо
бо ліхтарики - рукотворні зорі
а масиви будинків - печери
відкіля в мандри плинули хмари
хто з дощем , хто з лихим суховієм
між районами закохані пари
а в масивах будинків - старенькі
місто спить і не спить , лиш дрімає
зігріває себе чаєм з медом
колискові малечі співає
і їх слухають янголи з неба
буде добре - лунає дзвіночками
і колядками
і щедрівками
переможемо
і розквітнемо
синьо-жовтими зорями-квітами...

2022 рік

...і обираючи між двох
ти помилився , моя доле
тобі самотності політ
дорожче тихої розмови...


2022 рік

рамки і правила
залиште для інших
жінка не знає
ніяких обмежень
Богом і долею
їй подаровано
бути єдиним
правильним
твердженням

2022 рік

а вона ж не назавжди
лиш на мить , не на вік
придивись - її очі то болі і смутку безмежжя...

але попри цей біль її сміх ще дзвінкий
і усупереч болю вона ще від тебе залежна...

2021 рік

одного дня ти скажеш - зрозумів
твої секрети більш не таємниця
ти надто божевільна , не свята
хоч не проста , але і не цариця

не йдеш - летиш
живеш одним сьогодні
ненавидиш і любиш водночас

змирюсь
вклонюсь
і тільки посміхнусь
а відвернусь - тоді заплачуть очі...

зеленоокий
світ зеленоокий
а в мене
очі зовсім не такі
брунатні
трішки з подихом каштанів
осіннім попелищем
ледь гірким
а небо
в нього очі - то блакиті
безмежні простори
безмежжя краєвид
а в тебе
очі й крапельку не сині
а темряви
пекельний смолоскип
два кольори
брунатний і темніший
як застарілі скалки бурштину
єднаються
єднаються цим світом
зеленооким світом у одну
одну-єдину цілісність навіки
єдину темноокість кольорів
брунатний
темний
кольори бурштину
під синім
і зеленим
навіки...

2013 рік

і знову йду
дорогами тісними
обачливо поставивши свій крок
не до зірок
не до окрайця неба
я просто хочу йти з тобою вдвох

не бути тінню
тінь то відголосок
не бігти наперед і навпрошки
іти
і просто йти з тобою поруч
читаючи усі твої думки

мовчати
якщо буде до вподоби
або тихцем розповідати сни
свої
де бачила себе , тебе і небо
аби лишень з тобою поруч йти

маршрут дороги
то твоє бажання
погоджусь з ним
і поруч крок
свій крок
поставлю з твоїм поруч
а там як буде
тільки буде вдвох...

2013 рік

ти наново мене перешиваєш
нитками чорними
на біле полотно
яскраве ні
табу на колір-барву
бо не бажається
любити кольори
лиш чорно-білі
настрій
думка
барва
слова і вчинки
теж як антипод
відтінкам зась
напівтонам - тим паче
на кольори
немає антидот
тому зникають
жовті
сині
файні
зеленоокі барви із життя
зникають півтони
і найдрібніші
як міні-колір
крапочки дощу
і що ж мені робити
мій коханий
душа не прагне змін
перешиття
зректись любові ?
зрадити кохання ?
бо після змін
то буду вже не я...

2013 рік

в обійми твої
ніжні та п'янкі
я падаю безжально
та безбожно
відхрещуючись
від утіх старих
забувши їх
так по земному просто

я все минуле
так і назову
бо то епоха
що була до тебе
минулася вона
і відцвіла навік
тепер є плід
кохання ціле небо

кохання море
річка й океан
кохання хмарка
і роса з грозою
земля
повітря
вітер
водограй
тепер є все
для мене
і для тебе

для нас обох
для нас удвох й вцілому
весь світ земний
допоки ми живі

а далі буде небо
кохання небо буде
бажається
щоб теж для нас обох...

2013 рік

і знов не те
всього лиш мить непевна
в котру , здається , безлічі думок
немає місця
прихистку немає
немає теплоти дівочих рук
лишень слова
і віковічний смуток
лиш те ,
чому давно пора піти
загинути
у просторах всесвіття
забути шлях
до серця мойого

та миті ці
що спогадом лукавим
тривожать сьогоденнії думки
чомусь не йдуть
чомусь блукають поряд
отаборившись навіки
і не забути
не змінити долі
не розірвати Гордія вузли
а жити
сьогоденням , що з минулим
єдиними нитками
в полотно.

2013 рік

що бачу в обличчі твоєму
зцілованому не раз
що бачу в обличчі твоєму
на фото
в уяві
у снах

що чую у твоїх зізнаннях
від першого нашого дня
що чую у твоїх зізнаннях
у голос
і тихо
в піснях

що хочу у твоїх обіймах
міцних мов незламна стіна
що хочу у твоїх обіймах
ласкавих
і ніжних
сповна

і що на вустах смакує
на рідних п'янких вустах
і що на вустах смакує
цілунок
вуста
в вуста

що бачу
я бачу кохання
що чую
я чую тебе
я бачу твоє бажання
і чую зізнання твоє

що хочу
я хочу щастя
на смак
як твої вуста
я хочу твоє кохання
жадаю твого чуття...

2013 рік

І все таки напишу
слова
що на серці маю
я вірю в свою любов
я вірю
я їй ввіряю
життя своє
та навік
свій подих
та до останку
своєї душі тепло
від заходу
й до світанку
своєї душі любов
і мрії своєї крила
щоб ніжність єднала знов
щоб пестила
і любила
і хай весь руйнується світ
з єдиного
на уламки
то байдуже аби ти
і коханні був
і коханим...

2013 рік

і тиша знов
довічна
чи не вічна
на мить лишень
на день
чи на добу
чому мені не солодко з тобою
а солоно і гірко , мов печаль
то наш назавжди друг
і побратим по крові
нещастя , гіркота і самота - то не лише слова
то наша доля
кохання наше
наші молитви...

навіщо тиша
коли ж є бажання
до радощів
до терпких як вино
цілунків під проміннями Ярила
під сяйвом місяця і дрібки зірочок
навіщо гіркота
образи
смуток
коли є час для лагідних розмов
коли є час для таїнства зізнання
для пестощів словесних
і тепла

навіщо тиша
коли все жадає
гарматних пострілів
і грому
й блискавиць
щоби яскраво
яскравіш веселки
заграло барвами життя і сум
заляканий таким ось різноцвіттям
навіки щез
загинув в забутті
і тільки щастя
радісно й квапливо
життю удвох
віддали небеса...

2013 рік

я надто втомлена для відповіді "так"
дай час мені отямитись від болю
назавжди ж потім залишусь з тобою
та зараз втомлена для відповіді "так"
чекай на мене в час ранкових барв
коли неправда з правдою у парі
руйнують ночі заповітні чари
шукай мене у час ранкових барв
ти вирушай у мандри раз по раз
коли мій голос до твого озветься
і швидко - швидко затріпоче серце
ти вирушай у мандри раз по раз
і не чекай часу , коли сама
тобі скажу слова я заповітні
й всміхнуться небеса - ясні , привітні
ти не чекай коли скажу сама
ти краще щастя відшукай вогонь
котрий нас вдвох з тобою поєднає
котрий дві наші душі обвінчає
шукай його... шукай Святий вогонь...

2009 рік

я йду за небокрай
я йду за небокрай
де мешкає душа
що прагне до розмови
я віднайду її
у різнобарв'ї мальв
і щастя їй віддам -
вогонь диво - любові
хай ця свята душа
забуде про печалі
хай ця свята душа
порине в дивосвіт
я йду за небокрай
туди , де квітнуть мальви
щоб віднайти тебе
віддать любові цвіт...

2009 рік

я так довго не бачила снів
що забула який ти насправді
тихий шепіт весняних полів
чи нещастя зрадливая правда
хто ти є у моєму житті ?
тільки тінь , тільки мрія про диво
та чомусь до моєї душі
лиш тобі віднайшлася стежина
ти ж не мій... ти чужий... ти приблуда...
ти лиш сон , що приходить так зрідка
ти ж ніколи мене не почуєш
ти ж ніколи мене не помітиш
ти далеко... за небокраєм
твоє серце... мабуть вже розбите
а я тут... де вітра дозрівають
де зима , а не вічнеє літо
чи зустрінемось ? хто його знає
кажуть інколи мрії збуваються
я прошу - зачекай небокрає
не руйнуй моє щастя заплакане
хай хоч сон зігріває надією
коли зустрічі нам не судилися
хай хоч сон залишається мрією
коли наші дороги розбіглися
мені вистачить знати що він
десь далеко і дуже щасливий
я так довго не бачила снів
я прошу - ти наснись мені , диво...

2008 рік

мій світе
край моїх вчаровань
де лине завше пісня - самота
мій любий край
моє жадане слово
що зрідка відпускаю в небеса
там тільки вечір
огорта мій вогник
і сяють зорі
з місяцем блідим
там тільки сон
там тільки барви ночі
там тільки день
і ранок - пілігрим
мій світе
моя правда долі
ти весь як всесвіт - грішний і один
мені даєш наснагу не зламатись
піднятися з утомлених колін
прошу тебе
молю тебе мій світе
най не образиться на мене бог
існуй навік
і будь зі мною , світе
у щастя вір
за нас
за нас обох...

2008 рік

я сам на сам
з тобою , моя доле
я сам на сам
кого ж іще знайти ?
одна душа , життя одне , а більше
не мріється в полоні гіркоти

я сам на сам
іду до небокраю
я сам на сам
навіщо хтось чужий ?
він кат , він лихо , він біда - нестяма
і слів його віддзвін німий

я сам на сам
допоки кров червонить
мої вуста і серденько моє
я сам на сам
допоки не замовить
за мене інший
слово
не моє....

2008 рік

приходить день
завбачливо зустрівши
небес благословення , доброту
а світ лишень
чекає на узбіччі
допоки світло зрушить темноту
співа пісень
тужливо й ледве чутно
син сил природи - літній вітерець
приходить день
і ночі світ безмежний
своїм теплом знекровить нанівець
чекай на мить
що змінить видноколо
розп'явши світ
на декілька життів
шукай мене
допоки міф "ніколи"
не зрушить сила істинних світів
приходь у день
коли на серці смуток
коли на серці туманець невдач
приходь у ніч
коли повіриш в долю
коли майбутньому віддаш своє "пробач"
а я за мить
а я за кілька кроків
іду з тобою завше ніби тінь
лишилось тільки
дочекатись слова
що нас звільнить для пристрасних обійм
приходить день
чекаючи , що доля
віддасть сьогодні в подарунок нам
чекає світ
чекає видноколо
віддавши силу ніжності словам

2008 рік

озвись до мене закликом тужним
озвись до мене , Вечорова Зоре
я винна , чуєш ? я тепер в журбі
тепер земля голосить моїм горем
не проклинай за те , що неправа
помилка в тому , що я нині плачу
я хочу вмерти - та живу й жива
допоки серденько своє не страчу
ти відпусти мою печаль у тінь
я ж там уже навіки оселилась
збудуй для мене присмерку курінь
щоби за мною більш не голосили

2007 рік

подаруй мені сяйво весни
у брунатних завіях чекання
розтопи вічноликість зими
де немає надії світання
загуби у дорозі печаль
хай не буде у тебе нещастя
привідкрий таємниці вуаль
де поділося сивеє щастя
ти прийди хоч вві сні у мій дім
подаруй мені промінь єднання
щоб ступила я в новий розмай
забуваючи присмак прощання
залишися навік у журбі
все останнє відкинувши ночі
залишися за мною... Моїм
диво - сном , диво - щастям пророчим...

2007 рік

ти чуєш цей дощ ?
ти чуєш цей сміх ?
ти віриш в любов ?
ти віриш в цей гріх ?
ти мій не на вік
я вільна , мов птах
ти мій не на вік
ти мій лиш в думках
шукаєш печаль
щоб зникла журба
ідеш у оману
здобуть каяття
а я за тобою
я завше як тінь
я вітер наснаги
лиха заметіль
ти бачиш цей сон ?
ти бачиш мене ?
ти чуєш - любов
вже вітер несе
ти поряд лиш будь
чекай почуття
а я власноруч
віддам каяття

2007 рік

скажи мені де мешкає любов
де відшукати шлях до диво-раю
які слова у безлічі розмов
тобі й мені присвячені... благаю
зустрінь мене коли насамоті
іду у світ шукати сон-забаву
зійди як сонце в єретик-житті
і серед ночі зла знайди неправду
скажи мені для чого біль і сум
я теж людина що жадає щастя
шукай мене... у веселкових дум
ти запитай дорогу до розп'яття
знайди загублену серед безмежжя "я"
врятуй мене від прірви-невідоми
там де розквітне папороть-краса
зустріне нас пророк свято-любові
я в тебе вірю , не згуби цього
серед безмежних пошуків розгаю
я поряд... там , де жевріє любов
я поряд... там , де подих диво-раю...

2007 рік.

тарую час , відведений для бою
відважую печаль і сльози каяття
я не люблю... та полюбить готова
твою журбу в захмарених очах
я йду у тінь , молюся до нестями
своєму ідолу Перуну й Лані-див
прошу - нехай барвінком заквітчає
нам доля шлях до істинних країв
де щастя дощ раптово нас зустріне
посеред поля диких першотрав
де сонце час завбачливо зупинить
для двох , що загубились серед мальв
нехай лиш мить триватиме блаженство
мені однаково аби з тобою йти
у нових днів нескорене шаленство
у нових зустрічей примарені світи...

2007 рік

я поринаю в вихор чистоти
шукаю таїну в забутому столітті
так , я не янгол - світоч доброти
але й не тіні зрадливе монисто
я не герой... людина... просто так...
крокую день-у-день у неймовірне
можливо й друг тобі , можливо й так
забуте слово - слово заповітне
я сам на сам з незгодами душі
я сам на сам з тривожними думками
чаїним криком - криком таїни
хитким містком між нашими світами
уклін минулим долям і словам
уклін земному притяжінню й волі
я кров і плоть , не лише дух забав
я ціль , мета , завдання , поклоніння
я мить , та мить одвічна і терпка
на присмак - брат гіркого цар-полину
мотив , мелодія - проста , дзвінка
людина , ціль , ідея , мрія , диво...

2007 рік

мені не боляче ввійти до світу ночі
мені не боляче забути назавжди
пекельно-сірі , з голубінню неба очі
гріховно-тяжкі , гіркі молитви
я все пізнала на шляху до воскресіння
я все пізнала в сяєві лампад
прости мені щасливу мить падіння
в ласкавий , ніжний , істинний дурман
я вкрала серце , скроєне з любові
з любові до життя , до світу , до небес
я присяглася в вірності на крові
та тільки тілом... дух же не воскрес
не одізвався на закличний відгук плоті
не полетів в гріховну , темну даль
він на землі лишився забобоном
щоби любов не викрала печаль
та що з того ? ти не повірив долі
ти не повірив пристрасним словам
дух залишився духом , плоть же плоттю
котрій з ненавистю сказали - не права
мені не боляче , нехай стікають сльози
пройде цей час - і спогад лиш вони
але на серці залишиться слід погрози
любові плоті... жаль , що не душі...

2007 рік

ти мій листок , мій чистий папірець
в мені написані рядки чекання
я одинак... а ти душі знавець
ти моя мрія , істина , зізнання
ми сам на сам... а нивою життя
крокують наші душі непомітно
я твоя книга... правдонька твоя
що розквітає весною привітно
цілющий промінь твого почуття
вкарбований словами у століття
а я все йду... все далі... навмання...
бо твоя книга - то моє життя
навіщо , запитаєш , кожен раз
один сюжет відтворюєш недбало
я відповім - настав мій час
мене , нарешті , щастя відшукало
і кожна книга то чиєсь життя
з якого черпаєм своє уміння
і не журись , що йду я навмання
ти лише мить , а книга - покоління...

2007 рік

а хто ж то я ? і де моя дорога ?
для чого народилася на світ ?
і ти , і я - ми доленьки небоги
як таємничий папороті цвіт
ти віриш в тінь , а я в безодню неба
мандрую манівцями в майбуття
ти мов негода . А мені не треба
твого смертельно-палкого чуття
я йду в нове , не боючись тривоги
я посміхаюсь вдячному дощу
переді мною - світлії дороги
і промінь цей навік не відпущу
я знаю - ти завжди зі мною
мій янгол щастя і моя любов
ти не залишиш мене самотою
і обереш для мене долю знов
я як і ти - молю у світла блага
я як і ти - бажаю лиш добра
але як ти - нещастя і омана
я вирішальний крок зроблю сама

2006 рік.

чому
я знову вірю у світання
отих воскреслих у мені надій
не забуваю. Марне намагання
закреслити минулий хід подій

за що
розтерзана душа голосить
а серце знов ошукане в ніщо
за що
до мене знов приходить осінь
коли ще літо ясне не пішло

чому
я не здолаю небуденність
хоча бажання все ще тут , в мені
чому
я замість сили маю неміч
а замість зірки - нічку несвяту

коли ж
ці муки муками не будуть
а лиш безцінним даром талану
коли ж
зірву я маску велелюдну
коли ж
надію свою покажу

2006 рік

зникають лінії , сіріє небуденність
мереживо туманів , зграї мрій
і щастя тихого чуттєва неміч
і полохливість необачних дій
осінній подих - ніжний і п'янкий
остання мрія , почуття , бажання
а вітер налетить неговіркий
зірве листок - сумне його прощання
в прозорім плесі озера - печаль
шепочуть стиха трави над водою
а нашого життя крута спіраль
лиш зрідка нас лишає самотою
як невблаганно змінює все час
неначе вчора - тільки перші кроки
сьогодні ж за плечима цілі роки
як невблаганно змінює все час

і я в цю осінь стиха увійду
як ледь помітний проблисок світання
зорею вранішньою із небес зійду
розтану іскрою останнього зізнання...

2006 рік.

Смуток... Тиша... Єдина зоря...
Шмат паперу... І мрія єдина...
Непокірність... Забутість... Свіча ,
що палає віднині єдина...

І єдина душа... І надія єдина...
І забуті слова... Знову , знову і знов...
відгук щастя - єдиний. Єдина
незабутня остання любов...

І печалі світанок... Непомітно-рожевий...
І останньої мрії прощальний політ...
І останньої зустрічі усміх травневий...
І прощення твого припізнілий отвіт...

Світ єдиний... Для тебе , для тебе...
Лиш для тебе пала цей вогонь...
Та негоді весняного неба не треба -
лиш оманливий поклик... Любов...

2006 рік.

не шукай мене більше у снах
там немає для мене світанку
там немає для мене надій
післямова - останняя крапка
ти згадай мене просто як тінь
одинокого сонця в безодні
ти згадай мене як заметіль
серед літнього стону колосся
не шукай мене там , де любов
я лиш там , де панує неспокій
я слова всих живих післямов
я шукач півтонів одинокий
ти згадай як сіяла зоря
післямовою , післяпочатком
як кричала вона немовлям
одинокість дарую на згадку
ти пробач за нехитрий мотив
ти повір у мою післямову
я своєї недолі факир
твого щастя невтішна небога
післямовою , криком душі
пролунаю на згадку... розтану
після себе залишу пісні
ідеальності світу оману...

2007 рік