...А сусідка питає: "Ти ще живеш тут?" Задумалась. Ось воно. Більше не підтверджувати своє існування ні перед ким. Перед темрявою не може бути емоцій. Лише холодний розрахунох уникнути розпаду. Дослідити кожну діру в непроглядній розрідженості. Вакуум слів. Є приміщення без вікон, і варто лише кинути рушник на щілину під дверями. І виходити не через двері. Є місця без віри, і неможливо намацати своє тіло, піймати блиск свідомості. Залишки душі стискаються в атом, залишені повітрям.

Чим більше до — тим більше від.
Чим більше від тим менше шансів на повернення. Піти. Іти. Іти. Врешті решт все буде втрачено. Існування руху заради краси, якої ніхто не побачить у темряві.

За закритими повіками занадто багато образів. Так багато, що достатньо аби не продовжувати рух. Закрити внутрішні очі. Це просто образи. Вони відволікають. Життя відволікає від життя. Скільки слів ніколи не повернеться з поля битви. З місця викрадення, з місця страти і самовбивства. Що ти не встиг сказати мертвому? Що ти не встиг сказати собі? Є рух, він зупиняє слова... Є рух, він зупиняє слова... Є рух, він зупиняє...

Яка швидкість межова, щоб згоріти? Яка швидкість межова, щоб зрозуміти, що стоїш? Де межа сенсу? Де я

2023