Загляну в дзеркало своєї душі
І подумки вертаюся в минуле.
Я бачу в ньому, цьому дзеркалі,
Усе життя моє прожите.

Там бачу я не тільки своє тіло
Я бачу душу свою у ньому.
Любов в очах, усмішка щира –
І відпечаток болю й втому.

Я бачу кожен крок минулий.
Читаю кожну зраду друзів
І вид мені батьками даний.
І радості минулих днів.

Повертаюся в давно забуті місця
І минуле, котре більше не гріє.
Хочу туди, де горіла іскра
Де були справжні почуття (і мрії).

Втікаю від себе торкаючись зір
Холодних як і серце моє.
Я чужий тепер до всього, що було.

Закінчується день і настає ніч
В котрій моє серце оживає
Аби битися сильніше
В пориві спогадів й ілюзій,
Котрі нахлинають знову й знову.

Тільки ранком я знову стаю собою
В порожніх стінах. І хочу стати зіркою –
Такою ж холодною,
Щоб світити з небес і залишатися
Недоступною для всіх.

Думками я блукаю десь по долинах
І шукаю давнє минуле, котрого нема.
Я помираю знову й знову в собі
І хочу відчути тепло рідних рук (хоча б в снах).

Втікаю від себе торкаючись зірок.
У повітряних замках немає любові
І моє серце залишається розбитим.

Розбите скло вже не склеїти більше.
Розбиту любов уже не вернути назад.
Ти не просто пішла – ти зрадила з іншим!
Тут слів вже не має – один лише мат!

Слова усі твої порожні! Не більше.
Котрим я не вірю бо в них правди нема!
Ще й кажеш тепер, що випадково так вийшло!
Й питаєш чому між нами стіна!

Гуляти не треба було на право й на ліво,
Розводити шмарклі як лиш щось не так!
Водити за ніс й брехати так нагло
І сміятись під ніс собі, що я дурак.

Як бачиш я виріс і зрозумів все:
Дешеві обмани, холодні слова.
Спочатку ніяк прийняти не міг це.
А потім прийшла й розуміння пора.

Був час – довіряв! А ти користала!
І думала, що все так буде. Дарма.
Момент наступив і прозріння настало
А потреба у тобі відпала сама.

Я люблю себе! Поважаю батьків!
Я вірю у дружбу і вірність.
Був час, коли я стосунків з тобою хотів
Тому визнаю зараз свою наївність.

Уже у минулому те, що я пережив.
І дякую долі за цей гарний для мене урок.
Інакше би певно думати я не захотів!
А так був в мене час змінити свій хід думок!

Ніхто не помер тут без тебе. Усе чудово.
Життя наче річка – тече собі далі, вперед.
Я живу, міняюся і ставлю цілі перед собою,
Виходячи тепер виключно з власних потреб.

Карти всі скинуті давно
Гра не належить вже тобі.
В голову б’є червоне вино...
І ти залишаєш двері відкритими.
З ночі до ранку чорними,
Лякливими фарбами втілені -
Ми були такими різними.
А залишились… двері відкритими.
Кроки в північ чути твої -
Це не наші слова, не наші думки -
Ми просто маскуємось.
Але вони все одно – вперед чи назад.


До неба і вниз – в нічній темноті:
Орлиний політ, мов дикий ведмідь
Ти загнаний тут – малюєш свій світ.
У безліч зірок – до неба і в низ.
До неба і в низ – без часу ця мить,
Ти йдеш на пролом та сили не ті.
Мов осінній листок у шаленій грі
Летиш до небес і падаєш в низ.


Відкинено в пам’яті історії
І тобі уже сказати нічого.
Змінено усі в світі теорії
І з богами всіма покінчено.
В наших серцях вогонь -
Відчуй самоту серед людей.
Почуття що зійшли на нуль,
В мозку нема нових ідей.
Кроки в північ чути твої -
Це не твої слова, не твої думки
Ти просто лише існуєш.
Але сенсу нема – вперед чи назад.


Опір по крихті зломлено - ти один
Жах огортає душу – це час навпаки.
Чекаєш коли прийде новий день -
Він розірве коло це на шматки.
2014

Я встану рано, на світанку,
Пройдуся полем по росі,
Послухаю спів жайворонка в небі,
Побачу красу рідної землі.

Піду у гай, де соловей щебече,
Вдихаючи на повні груди.
Стрічатиму біля потічка сонце
Й відчую пробудження природи.

І кожен кущик до мене озветься,
Кожна травинка з ранком привітає.
У піднебесся пісня пташина ллється –
Це рідна земля новий день стрічає.

20.11.2021