я написав свою книгу двічі
прямо і навспак
прямо коли бризкав
кипучим атраментом на папір
навспак коли всотував шкірою
відбиток написаного
під шкірою — поклади моєї пам'яті
яка не забарвлює крови
і не болить
проте все міняє
бо змінює те
що лишаєш в собі

я прочитала твою книгу двічі
прямо і навспак
прямо коли полюбила
навспак коли зненавиділа
аби прочитати її
відбула надбавне життя
і померла з тобою

моя рука — рука моєї сили —
не годна розв'язати
вузлика, що ти
зав'язала його жартуючи
без огляду на закон,

що досі його складаю,
мов пірамідку — дитина:
ретельно і зосереджено,
з огляду лиш на тебе.

царівно, я складу, якщо дозволиш, —
а якщо твоя ласка, складу якнайкраще.

твоя рука — рука твоєї ніжности,
твоя рука — рука твоєї мудрости, —
рука самої долі, що її
благословляю спрагло,
цілую шанобливо

з віком все більше розумію котів
що йдуть з дому аби померти
очевидно і їм відоме почуття гідності
бо помирати соромно
ба більше
помирати серед живих непристойно
живі відводять очі
щоб не бачити свого майбутнього
і відвівши
умить забувають
а забувши
зашпортуються знов
вмирущий стає каменем спотикання
його спокій лякає та непокоїть

тож краще піти
заснути з солодкою думкою
що цього не побачить ніхто

22.08.23

зморшки на моїй шкірі
це невід
який накинула на мене втома
крізь його великі вічка
добре циркулює повітря
він не спотворює краєвиду
і майже не обмежує рухів
немов огороджений сіткою-рабицею
почуваюся убезпеченим
від зайвини кохання глупоти
та інших звірів
добре мені тут
навіть засмага лягає рівно
якщо не зважати на білі риски
навколо очей
які ти кличеш промінчиками

втома дозріває старістю
з дрібними вічками
спокій — блакитним сонцем

11.07.23

я дуже багатий
маю велосипед каптур
і порожню пляшку
велосипед не потребує бензину
каптур голови
а пляшка води
та й я не завжди потребую
усіх цих речей
люблю бо лежати дивитися
і дивуватися світу

а коли нема під рукою
і земляної лежанки
теж не сумую
стрибаю посеред хмар
на золотому скрипучому ліжку

14.07.23

не ідеалізуй мене
я маленький чоловік
що його час скручує
проти годинникової стрілки
відтискає наче простирадло
то з одного кінця
то з іншого
серцю поки щастить

щось відбувається й досі
кожна ніч і кожен ранок
минають неоднаково
та однаковим є те
що не запам'ятовую снів
тобі бракує химерних історій
а мені знаку
що я дійсно поспав

та якщо вже інакше не можеш
дозволь самому встановити
свою головну ідею
вір їй і не забувай

08.05.23

я збирав гілки у лісі
не для справи а для втіхи
їхні форми полонили
череду моїх думок

першу з тину потай вийняв
ще як вранці вийшов з хати
і спираючись на неї
спрямував свою ходу

в бік зеленої оази
що незмінно вабить птаство
ну і я напевно трохи
чи то одуд чи то грак

друга гілка відламавшись
й зачепившись за сусідів
з дуба злякано звисала
я цю вбогу врятував

третя плигнула на мене
наче на кроля гадюка
я її у спритний спосіб
бігши з горба переміг

а четверту соковиту
довгу і пряму як верству
умовляв через мачете
підкоритися мені

п'ята пишним білим цвітом
що тепер не буде плодом
привернула мої очі
і жагу хапливих рук

шоста стала мені другом
відігнавши злісних ґедзів
сьома хруснула під гнітом
понеділкових чобіт

мов велике опахало
восьма тінню мене вкрила
тож під нею для спочинку
я розклав свої кістки

а шляхом згубив дев'яту
та не став заради неї
важити усім тим щастям
що узяв собі на горб

14.04.23

диви яка хмарина
тлуста
і жадібна на дощ
так незабаром в ній
плескатиметься риба
тоді — гайда рибалити
ти знала
що я — вудильник спритний
позаяк поет
ці справи схожі
мають бо
однакових слонів
в своїй основі
слон перший — самота
грузький та темно-сірий
слон другий — тиша
прозорий
мов твоя сльоза
слон третій
що цих двох на спині носить
і линвою простує у майбутнє
це терпіння

он бачиш
перший слон
у прірву полетів
це хлюпнуло під ним
а чи рибина в хмарі
вже хвостом плескає
ходімо перевіримо
кохана

12.04.23

моя голова сидить міцно
наче капустина в ґрунті
тримається тіла
довгим стрижнем хребта
навіть вітер її не колише
тільки вуха легенько тріпочуть
мов метелики
зачувши гомін весни
моя голова веде облік часові
відпускаючи бороду
позначає роки сивими пасмами
а десятиліття — дірками
замість зубів
моя голова досі вміє
цілувати і сміятися
і наново вчить цьому тіло
коли те забуває
моя голова тепер
здебільшого мовчить
ховаючи мудрість
між численних шарів
капустяного листя

12.04.23

цікавість водить мною
як ніс собакою
проносяться перед очима
кольори
зливаються
в розпадисту веселку
оце є світ
мій витвір на межі
дощу та сонця
радості та болю

12.04.23

моє ім'я стерлося до закінчення
яке цілком залежить від відмінка
наче обгорілий папірець
за вітряної погоди
крутиться за моєю спиною
на кінці димового хвоста
коли ж вітер ховається до нори
спадає ніби повітряний змій
і плазує
хвилясто підкреслюючи
вервечку моїх слідів
ю!
чую гукають
і поволі розвертаюся в бік
звідки лине можновладний голос
ююююю!
не маю бажань на противагу
волочуся вперед хвостом
голова лишає по собі канавку
поки споглядаю
невидимі за дня
зорі
ууу-ю!
затягло до епіцентру звуку
дають ііі лопату
дають ііі вказівку
і ею-ею-ею
капустяні стовбури
з городу на компост

а відпочинок —
коли я! повітряний потік
несе високо в небо

12.04.23

не дивися угору
кажу
натягуючи панаму тобі на ніс
і легенько цмокаю в кінчик
щоб підсолодити чекання
ти не заперечуєш
навіть заплющуєш очі
так що панама вже не потрібна
а за мить і не чекаєш нічого
сидиш
наче крізь тебе поволі росте дерево
тримаєш спокій у розкритих долонях
повіки трохи тремтять під натиском світла
та не піддаються
вустами блукає усмішка
ніби вільний човен
з чайками на борту
що вирішили відпочити

полишаю свій малюнок
і вмощуюся біля твоїх ніг
поряд з пташками

10.04.23

третю весну спостерігаю
як ти розводиш багаття
на сирій
ще сонній землі
і вона горить зеленим вогнем
що над ним наче іскри
стрибає кольорова комашня
розпечена життєдайним жаром
дивлюся як запалюєш смолоскипи
торкаєшся ними німого гілля
вклякаєш і цілуєш подоли дерев
що безголосо тобі дякують
як бджоли весело сміючися
і плутаючися в твоєму волоссі
розповідають де ростуть
найсолодші квіти
і як ти йдеш по них
збиваючи росу з трави
великим плетеним кошиком
милуюся як гладиш
кожен пуп'янок абрикоси
і молишся про добрі плоди
для всіх
і про добрий листопад
для себе

при тобі чуюся багатим
бережу усе твоє листя

09.04.23

усю зиму наче олень
я приходив до твоєї хижі
і злизував сіль з твоїх вій
оленів ти чухала поміж рогів
і дозволяла їм
цілувати тобі пальці
а для мене накривала на стіл
чай з соснових гілочок
теплий хліб
який у світлі свічки
здавався золотим
а твої коси і в темряві
сяяли тьмяним золотом
потемнілі брови скидалися
на мої недолугі жарти
обвітрені губи напружено
вигиналися донизу
коли ти краяла ножем
чисте золото
я щоразу забував
по що прийшов
але ніколи не вертав домів
розчарованим

усю зиму наче олень
я приходив до твоєї хижі
а навесні ти вийшла назустріч
і сонце грало
на твоїх віях

09.04.23

ти мила вікна у моїй кімнаті
коли я прокинувся
дрібні часті рухи вгору-вниз
і всього кілька плавних
протяжних
наприкінці
скло більше не було
перепоною для неба
перші хвилини
і я не був йому перепоною
дихав блакиттю
видихав блакить
і ще трохи хмарок
коли кашляв
потім відчув руки
тобто біль у формі рук
ноги тулуб голову
тендітна квітка болю
довірливо але поволі
явила небу
вогняну серцевину

ось я є
кличу до себе
дарую блакитний цілунок

09.04.23

сумую за морем
за жодною людиною
не сумую так
як за ним
спокійним і непогамовним
ніжним і невразливим
глибоким і незламним
жоден інший час
не згадую так
як час
коли море було
мені за жінку
може тому досі сам
о
хіба можна бажати
більшого прийняття
більшого смирення
більшої уваги та розуміння
вночі наше дихання зливалося
і гойдало зірки та місяць
на своїх теплих хвилях
а вдень море зустрічало мене
обіймаючи за ноги
і я віддавався йому
з головою

я поїхав
не попрощавшися
тому ми досі разом

05.04.23

відкидаю спасенну сліпоту
неначе картуза
не по мені скроєного
очі щасливі коли бачать
ноги що тримають мене у світі
надійні сходинки моєї хати
люльку сестру незрадливу
небо просте і привітне
сонце що цілує мов дитина
побіжно і радісно
рослини що знав їх зернятами
матір яка мене теж
від зерня знає
і це знання
і це бачення ніби вісь
на якій колесо року тримається
обертається
час від часу дряпаючи шпицями
та нічого не ламаючи
незворотно

помолися за мене
за мій рух
за мій час
за мій зір

04.04.23