Ти почуєш мене, я прийду незабаром.
Твоя люлька порожня, я насиплю тобі.
Наші очі дивилися різні кошмари,
наші душі літають як вітер в трубі.

Ми всього лише діти панельного раю,
ми чекали на пісню, завила війна.
Наш старенький Поскот, він без нас не вмирає,
але я пам'ятаю, де наша стіна.

Ти побачиш мене в саме тій обстановці,
де картини і бруд, де ніщо не летить.
Будуть знову кохання, вино та майорці.
Але очі назавжди вже будуть не ті.

Сіра тінь мене тримає,
сіра тінь.
Вона біля мене,
але я один.

Вона у поглядах,
на площі, у метро.
Вона перетворює
все на зеро.

Сіра тінь вповзає кров'ю
в наші дні.
Сіра тінь замість ікони
на стіні.

Я бажаю миру,
але все гримить!
Сіра тінь вповзає кров'ю
у цілий світ.

Буде день,
коли закінчиться війна.
Сіру тінь розвіє
сонечко з вiкна.

Береза згинає спину.
Ти бачиш лише половину.
За нею великий гай.
Грай, моя кобза, грай.

Вікна плювали у вічі.
Скоро тебе прикінчать.
Тобі обіцяли рай?
Грай, моя кобза, грай.

Ти йшов позаду колони,
сьогодні ти вже холодний.
Могила — тобі наш край.
Грай, моя кобза, грай.

Янголи не зустрінуть,
демони теж відкинуть.
Рабам не належить рай.
Грай, моя кобза, грай.