Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручником речей,
з якими серце світить і не гасне.

З якими ми ніколи не впадем,
яким підвладні і моря і скелі,
які є ворогом існуючих систем,
які є річкою у цифровій пустелі.

Вони не потребують навіть уст,
вони стріляють влучно як пістолі.
Ті речи - розум, правда, глузд,
а головніше Воля! Воля! Воля!

Коли мої ріфи стануть відомими,
коли мене почнуть впізнавати сусіди,
коли буде місце, де я буду вдома,
коли до мене ніхто не приїде,

я викурю срібний туман марихуани,
я плаватиму в басейні з рибами,
я починатиму день з Нірвані
і буду кінчати його Морфіном.

Ми три дні не вставатимемо з ліжка,
а потім будуть пісні та вірші.
А потім будуть діти та спогади.
А поки що холодно...холодно...холодно...

Світ, вважаю, давно збожеволів.
Справедливість – порожнє слово.
Кляті москалі брехнею
заражають залишки демократії.
Хто тепер зможе покарати їх?
За океаном більше нема ковбоїв.
Але у цьому нічого нового.
Ми вже вмирали, козаче.

Я напишу сотні нот українською.
Я залишу сльози на спомин,
i повірю, що все скоро зміниться.
А ще змінимось ми з тобою.
Я навіть не наважусь прогнозувати...
Але хай завжди буде рушниця та порох,
бо поки існує москаль проклятий,
він завжди підступний ворог.

Московія це людство навпаки,
лукавий ворог посланий нам пеклом.
Улус рабів, тиранів і нудьги.
Замість народу цегла-цегла-цегла.

Там бути іншим - сором і порок.
Раби рабів тримають міцно у рабстві.
Великий цвинтар, місце для ворон.
Приниження для будь-якої раси.

У всi життя вповзає бридкий спрут.
У всіх його токсини проникають.
І ось уже американці йдуть,
як вівці, домовлятись із вовками.

Давай позбавимося всіх химер,
нема у нас союзників у світі.
Навколо їздить новий Чемберлен,
а Черчілля немає, хоч убийте.

* * *
Занедбана земля всі соки віддає ...
червона рілля, золота пшениця ...
вчорашнє сонце спить і не встає ...
йому напевно щось приємне сниться ...

Дозволь, я ляжу поруч на траву...
погладжу ніжно променів волосся...
Ти є на світі, значить я живу...
Хоч разом жити нам не довелося...

Сіра тінь мене тримає,
сіра тінь.
Вона біля мене,
але я один.

Вона у поглядах,
на площі, у метро.
Вона перетворює
все на зеро.

Сіра тінь вповзає кров'ю
в наші дні.
Сіра тінь замість ікони
на стіні.

Я бажаю миру,
але все гримить!
Сіра тінь вповзає кров'ю
у цілий світ.

Буде день,
коли закінчиться війна.
Сіру тінь розвіє
сонечко з вiкна.

Береза згинає спину.
Ти бачиш лише половину.
За нею великий гай.
Грай, моя кобза, грай.

Вікна плювали у вічі.
Скоро тебе прикінчать.
Тобі обіцяли рай?
Грай, моя кобза, грай.

Ти йшов позаду колони,
сьогодні ти вже холодний.
Могила — тобі наш край.
Грай, моя кобза, грай.

Янголи не зустрінуть,
демони теж відкинуть.
Рабам не належить рай.
Грай, моя кобза, грай.