Рік написання- 2023

Стояв неймовірно жаркий, задушливий вечір 6
липня.
-Олесю!В тебе такий гарний вінок!Може,й
суджений теж буде красенем? -
Дзвінкий дівочий сміх рознісся галявиною,яка була уквітчана анемонами, маленькими білими квіточками,що немов світилися у сутінках літнього заходу сонця.
Групка з чотирьох юних дів простувала через густі терни карпатського лісу.
-Перестань, Катрусю!Я взагалі цього
"судженого" не бажаю.Я тільки заради тебе пішла!Ну,і заради вас всіх,дівчата!
Тому,жалійте мене!Бо мої ступні зараз відваляться!
Юнка красномовно підняла передню запаску,що була виткана з червоної вовняної нитки, і вказала на ніжки.
Знову посміявшись, молодиці пішли далі.
До місця призначення вони дісталися коли перша зоря вже з'явилась на небосхилі.
Настуся з Одаркою ще доплітали неймовірно яскраво-фіолетові крокуси у свої віночки.

Перед подругами розкинувся навдивовижу
мальовничий, невеличкий потічок до якого
вони так довго прямували.
Спустившись на коліна, всі почали відпускати на тиху гладь води свої квіткові творіння.
-Я,я перша! - вигукнула тендітна дівчина,з світлою,мов ті анемони, густою косою.
Вона була наймолодшою та наймилішою з усіх.
Настуся.
-Дурненька!Ми маємо всі разом їх
опустити.Давайте, на один,два,три..
Чотири різнобарвних віночка спустились на
воду.
Настусин,майже повністю сплетений з крокусів,одразу втонув.
-Прийдеться тобі ще рік в дівках посидіти!
-Ну чому!?Я вже хочу заміж! - дівчинка відкинулась на спину та розпластала рученята по фіолетових квіточках.
-Гей!Тобі лише 15!Все ще попереду!
Білявка на це змовчала.Решта все ще пливли.
-Дивись,Олесю!Твій вінок хилиться вправо!
Цікаво,куди він допливе?..
Катрусина та Одарчина плетениці пливли
прямо,аж доки не зникли за горизонтом.
-Ну все,залишилось чекати, і сподіватись що мій суджений не Пилип!
Катерина розсміялась з свого жарту.
-Глянь,глянь,Лесю! Твій аж он де!
Там,здається,неподалік сімейство Круків живе!
Дивне в них прізвище,еге ж?
І справді.Білосніжний вінок поплив прямо до
невеличкого хутора,де мешкала вищезгадана
сім'я.
Сина,Іларіона,дівчина знала лише з дівочих пліток,проте особисто з ним не зустрічалась.
По описах Настусі, великої любительки все про всіх знати,вона мала уявлення щодо нього.
Це був молодик роботящий, не з
лякливих,сім'ю підтримував.
Красень з темною копною волосся та
синіми,мов чисте літне небо,очима.
Олеся звикла не вірити цій балакучій подрузі,тому хотіла пересвідчитись самою.
За інших членів родини вона нічого не знала.
Олеся, низенька 17-річна юнка із карими очима й такого ж кольору прямим до плечей
волоссям,якого вона ніколи не любила заплітати,заворожено дивилась в водяне
дзеркало.
-"А якщо правда?..Не хочу!Мене і три чорти заміж не поженуть!"
-Ходімо,дівчата..А то ще запізнимось на гуляння.Вони більш цікавіші ніж оце-от ворожіння!
Похихотівши з розчервонілого обличчя подруги, юнки пішли.

Знову продершись через густі зарослі дерев,дівчата вибрались на велику галявину.
Всі парубки та молодиці з ближніх сіл та хуторів були тут.
Юнак по центру галявини встромляв жердину в землю.
Ще двоє розкладали довкола сухий хмиз.
Настуся та Одарка,зобачивши знайомих, кинулися до них.
-Як я люблю це свято!Й справді відчувається якась магія,чи не так,Катрусю?
Олеся повернулась до своєї найкращої
подруги.
Вона була уособлення воістину сильної жінки.
20-річна,з строгими рисами обличчя та
чорним,мов смола волоссям вона виглядала
мов відьма серед інших юнок.
Хитрі яскраво-зелені очі зиркнули на Олесю.
-А ти віриш в магію?
-Ні, звичайно!Це я так,просто сказала..
-Чому ж?На мою думку, вона можлива.
Скільки ж хворих виліковуються за допомогою магічних трав?
-Вони не магічні!А лікувальні.
Катя хитро зблиснула очима.
-Може й так,може й так..
Серед темряви зблиснула іскра між двох каменів.Парубок,що закопував жердину, почав по черзі запалювати чотири смолоскипи.
До нього приєдналося ще троє юнаків і кожен взяв в руку по палаючій палиці.
Ці хлопці,сформувавши сонячне сплетіння довкола жердини,підпалили хмиз.
Коли вогонь почав палахкотіти, вся молодь радісно заверещала.
Не змовляючись, кожен схопив найближчого за руку.
Розпочався хоровод навколо купальського
вогнища.
Зі співами ,юнаки та юнки з півгодини
кружляли навколо.
Один парубок вибився з кола.
Розігнавшись, він перестрибнув палаюче вогнище так легко, ніби воно не було метр або
й два заввишки!
-Овва!Так тримати,Іларіоне!
Почувши знайоме ім'я,Леся теж звільнилась з ціпких рук Катерини.
Серце скажено калатало в грудях,проте,чи то
через слова подруги, чи якась дивна дія вогню, дівчина повірила ,що вогнище її захистить від усього нечистого.
Руки трусилися,та й ноги теж,але шляху назад не було.
Широкими кроками, вона швидко понеслась до жеврива.
На ходу розв'язавши крайку, що підперезувала дві запаски,юнка в одній довгій сорочці
стрибнула.
Вона відчувала жар пломеню ногами.
Але він не обпікав,а лише приємно зігрівав все її єство.
Насилу рівно приземлившись, вона радісно заплескала в долоні та почала кружляти.
Аж раптом, хтось зхопив її за обидві руки.
Парубок почав кружляти із нею.
Олеся відповіла Іларіону дзвінким сміхом.
Вона ще ніколи не відчувала себе такою
задоволеною та щасливою.
Пролунали захоплені вигуки після її приголомшливого стрибку і вся молодь почала
повторювати за ними.
Лише Катруся не перестрибнула
вогнище,проте,за веселощами ніхто не
звернув на це увагу.

Опісля бурних гулянь,найстарший чоловік та жінка серед усіх здійняли в руках по одному тваринному черепі.
Першою до вогнища підійшла смаглява красуня з головою півня.
Закинувши її у вогнище,вона мовила сильним
голосом:
-О,Купале, Великий Сонцю!Прийми ж це
жертвоприношення та зроби наш рік
врожайним,людей здоровими,а природу
квітучою!
До неї приєднався чоловік з масивним кінським черепом. Закинувши його вслід за півнем,він прорік:
-О,Купале, Великий Сонцю!Прийми ж це
жертвоприношення та захисти люд,ліси та села наші від нечистих сил!Освіти своїм сяйвом заблудші душі,аби вони не повернули в темний бік!
Гуляння продовжилось.
...
Стояла глупа ніч.
-Гей,гей!Чуєш?
Леся винирнула з танцю.Повернувшись, вона
побачила Іларіона.
-Так?
-До тебе не докричатись!Не хочеш піти на пошуки папороті?
Молоді люди відійшли подалі він танцюючих.
-Хочу!Але боюсь.
-Я теж боюсь.Тому тебе й кличу.Ти ж мене
захистиш,красуне? - юнак підморгнув Лесі.
Розсміявшись, вона все таки погодилась.
Отже, Настусині слова про те що Іларіон не з лякливих не підтвердились.
Похихотівши про себе,вона послідувала за
"сміливцем".

Озброївшись смолоскипом,юнак йшов попереду, роззираючись на всі боки.
-Тебе хоч як звати, красуне?
-Олесею я звуся.Дитина лісу означає.
Юнак розсміявся.
-Дитина лісу, а по папороть йти боїшся!
-Ти й сам не відчайдух!Тому йди мовчки!
-Слухаюсь.
Проте,мовчазну прогулянку Леся не витримувала.
-Хочеш,розповім легенду?
-Хочу.Але слухати мовчки,я так зрозумів?
-Саме так.Отож,слухай...

...

-Отож,слухай...В день літнього Сонцестояння,коли Ярило передає владу вогняної колісниці Дажбогу, і на колесо Сварога замість рук Коляди лягають долоні Велеса.
Сонце починає повертатися до зими, і Хорс з Симарглом починають безсонну службу, щоб темні не змогли нашкодити несподівано.
В цей час Купальниця–Ніч особливою красою сяє.
Як побачив ту красу Симаргл, так і спалахнула яра любов в його серці.
Розповів він Купальниці про своє яре кохання, а та й сама в любові йому призналася. Почуття закоханих з'єдналися воєдино, і так яскраво спалахнули, що розсипалися на Землю тисячами зірок по берегах річок і озер.
Від їхнього кохання народилися на світ Близнюки — хлопчик і дівчинка.
Хлопчика нарекли Купала, а дівчинці дали ім'я Кострома. Обидва яскраві, як вогонь, сміхотливі, з гарячими душами і серцями.
Але була між ними різниця. Кострома дуже вогонь любила, а Купала не міг без води.
Поки сестриця сміється, через багаття стрибаючи та іскрами вогняними вмивається, Купала в річці або озері хлюпається.
А в іншому — нерозлучні вони були.
Вічно бігали по полях і луках, тримаючись за руки. То зі звірами лісовими ігрища влаштують, то в небі з птахами перекидаються.

Одного разу їх матінка — Купальниця–Ніч розповіла про чарівних птахів Алконост і Сирин, які співають чудові пісні над річкою Смородиною. Кострома і підмовила Купалу послухати, як диво–птахи співають. Купала не вагаючись ні миті сестрицю підтримав, і вони відразу вирушили до Вічного Дуба біля річки Смородини, де з правого боку сидить Алконост і співає про радість, а зліва Сирин співає про печалі.
Купала заслухався сумним співом Сирина, закрив очі і заснув непробудним сном з посмішкою на вустах. Сумна птиця схопила парубка, і забрала його в царство Мертвих, де сховала його на довгі–довгі роки.
Кострома слухала спів птиці Алконост, і так зачарувалася її радісним голосом, що не помітила, що з її братиком сталося. Спохватилася, кликала, кричала, але не відповів їй Купала.

Багато років пройшло з тих пір, як зник Купала.
Кострома розцвіла, стала чарівною дівчиною. Багато женихів до неї сваталося, та всі нелюбі вони їй були.
Народили Кострому Боги, і вона хоч смертна була, але в чоловіки хотіла собі Бога або рівного до неї. Скільки матінка не вмовляла наречену, тій все задарма.
Сміється, заплітаючи косу, посміхається, погоджується, а сама собі на умі.

Раз грала вона з подружками на березі річки. Сплели кожна по вінку з кульбаб, наділи на голови і стали в хороводі кружляти.
Тут задумав Стрибог повеселитись, та дунув вітром міцніше.
Вінок Костроми поривом підхопило, та прямо в річку кинуло.
Загадала бажання тоді дівчина — щоб вінок поплив і знайшов для неї нареченого миленького. Було це якраз в дні Чорного Сонця на кінець місяця червня, на зміну якому приходить місяць липень.
Коли до заходу сонця — сонце світить довго, і яскравіше звичайного. А після — настає коротка ніч, в яку вся нечисть на свято збирається.
Велес про це як дізнався, велів Водяному вінок її — ні до одного з берегів не прибивати, щоб не знайшовся наречений.
Все від того, що він образився на слова Костроми про те, що не бажає вона нареченого з числа смертних, і тим самим гординю свою проявила.
І людям, Боги заповідали — ніколи не вважати себе вище ближнього свого.

Наказав Велес птиці Сирин з підземного царства Купалу випустити, та в човнику по річці в Світ Явний відправити.
Винесло з Навного Царства човен з Купалою в річку Смородину, а звідти понесло в річку Ра. По річці Ра понесло його вгору за течією в рідну сторону, назустріч долі.
У чертозі птиці Сирин змужнів Купала. Перетворився на могутнього доброго молодця, богатиря краного з синіми очима і рудими кучерями. Стоїть витязь в човнику, розправивши плечі широкі, красою навколо любується.
А навколо — така краса, що хочеться очі закрити, щоб від неї не засліпнути.
Раптом бачить, пливе йому назустріч дівочий вінок з жовтих кульбаб.
Підхопив його, і в ту мить, немов блискавкою його серце пронизало.
Спалахнув перед уявним поглядом образ красуні, що вінок цей сплела.
І зрозумів Купала, що хоче відшукати ту дівчину, що образ свій з вінком послала. Тільки надів він вінок на кучері свої вогняні, як понесло човник вгору по Ра–річці з такою люттю, що насилу на ногах встояти вдалося.

Човник до притоки річки згорнув, і побачив Купала рідні береги.
Звідки він в юності з сестрицею Костромою до річки Смородини ходили, щоб співом птахів Сирин і Алконост серце своє потішити. Причалив човник до місточка, на якому стоїть Красна дівчина з вогняною косою до пояса. Стоїть, світло посміхається і на витязя в усі очі сині дивиться радісно.
Згадав Купала образ дівчини зі свого видіння. Став на місток поруч з красунею, і каже:
- Чи це не твій вінок, красуня? — і знявши з голови вінок, простягає його дівчині.
- Мій, — зрадівши і опустивши очі, промовила Кострома.
І закохалися молоді один в одного без пам'яті. Не згадали, що вони рідні братик та сестричка. Така була підступна задумка Велеса.

У ту ж ніч, не запитавши благословення батечка і матінки, віддала Кострома свою честь, руку і серце Купалі.
Водяний перев'язав їм лікті вишитим рушником та обручив за старим звичаєм. Мавки стали свідками.
Весілля гуляли до самого світанку.
Вілліси співали гімни, ондіни влаштували ігрища на річці — з фонтанами до самих зірок, а мавки водили хороводи, і стрибали через багаття.
Лише з першими променями сонця повідомила Купальниця–Ніч про страшне нещастя, що спіткало її ненаглядних діточок. Богами Сварги людям суворо заборонено одружуватися між родичами.
Такий і закон людський. Вся заплакана, прийшла Купальниця до дітей, і розповіла про біду, яка з ними сталася.
В ту мить щастя молодих і закінчилося. Не могли вони жити разом, але і порізно життя не бачили.

Купала з горя кинувся у багаття, спалахнув яскравим вогнем, а потім розсіявся в небеса білим попелом.
А сестриця його кинулася в річку, і обернулася сумною ондиною.

Купапьница–Ніч з тих пір зовсім почорніла від горя. З тих пір ллє свої сльози, які випадають вранці росою на трави.
Чоловіка свого - вогняного Симаргла перестала до себе підпускати, і по сей день, вони ходять окремо, навічно розділившись на світло і темряву, на день і ніч.
Засмутилися від того Боги Ірію.
Образилися на Велеса, за те, що той так жорстоко поступив з Костромою і Купалою. Засмутився і Велес, який замість задоволення від помсти, горе отримав. Але нікому не дано повернути колесо Сварога назад, навіть хранителю Його — Коляді.
Що зроблено — те зроблено.

Але для того, щоб люди пам'ятали гіркий урок, створив Велес квітку, в якій зійшлися дві стихії, що стали вічно нерозлучними. Єдина квітка, та два в одному: — синій і золотий. Золото — колір Ра, Бога Рода,
а синій — колір Макоші — Мати Богів.
Квітку ту, люди здавна нарекли Купалою–Мавкою, а пізніше стали Іваном–та–Марією називати.
Річку, в яку Кострома кинулася, її ім'ям нарекли. Купала — літнє сонцестояння прозвали. І став цей день символом смерті і відродження, символом духовної та грішної любові, вогню і води, світла і темряви і єдністю протилежностей: — добра і зла.
...
-Оце так легенда!Як вони могли не впізнати одне одного?Вони ж обидвоє руді!
Юнак все дивувався,хоча саме легенду слухав мовчки.
-Це магія Велеса,телепню!І магія кохання також.Воно їх засліпило.
-Але дивна казочка..
Пирхнувши,Леся вмовкла.
Вони вже з годину простували карпатськими тернями.
-Слухай,дитино лісу,а ми не заблукаємо?
Голос Іларіона зрадливо затрусився.
-Як знайдемо папороть і протримаємось до трьох півнів,то - ні.
Вибалушивши очі,хлопець змовчав.

...

-Он,он вона!Папороть!
Леся підстрибом помчала до зеленої рослини.
-Так,і справді вона.Залишилось чекати повного
місяця..
На цих словах,молоді люди разом витріщились в темне небо.
Залишилось зовсім трішечки.
Олеся зривала кущі полину,а Іларіон стелив під рослину хустку,яку завбачливо прихопив в матері.
Юнка,рвавши на гілочки нехворощ,окреслювала ними чималеньке коло.
В нього вони й вмостились,поруч із папороттю.
До цвітіння квітки залишались лічені хвилини.
Через декілька ухань сови, з папороті почала проглядатись крихітна брунька.
Вона,мов жива,коливалась та росла,поверталась і стрибала.
Рівно опівночі,вуха всіх присутніх в лісі почули страшний тріск та грім,що супроводжували народження квітки.
Іларіон,не очікуючи такого,м'яко кажучи,впав у ступор.
Проте Леся не розгубилась.
Вона миттєво схопила вогняну квітку нечуваної краси,що визирала з розірваної бруньки,таку яскраву,що на неї тяжко було дивитись,і таку пахучу,що її запах розносився всім лісом,адже,якщо забаритись,невидима рука зразу ж зірве чарівну рослину.
У ту ж мить здійнявся неймовірний гамір,шум,крик,грюкіт,регіт,завивання та ще бозна що!
Олесі здавалось,що всі дерева зараз звалються на неї та придушать.
Незважаючи на ці почуття,вона надрізала шкіру на лівій долоні і запхала туди магічну квітку.
-Агов,Ларку!Добрий ранок!Тікаймо,негайно!
-Що?..
Схопивши юнака за руку,Леся вистрибнула з кола і побігла туди,сама не знала куди,аби дальше звідси.
І тут почалося..
З грубого стовбура дуба на них навалився перший гість.
-"Упир!"
Юнка впізнала його за червоним обличчям та хвостиком,що має чотири волосини.
Він,унюхавши свіжу кров,що ще стікала з надрізу долоні,кинувся на дівчину.
Олеся вхопила перше,що було під рукою,а точніше,під ногою.
Кривою та товстою палицею вона замахнулась на упиря.
Не влучила.На підмогу їй прийшов вже оклигавший Іларіон.Вихопивши "зброю" з рук дівчини,він всадив її гостеві прямо в обличчя.
Хоча обличчям то було складно назвати.
Захекані та заплямовані якоюсь темною,майже чорною густою рідиною,вони перезирнулись.
Юнак розтулив було рота,проте не встиг промовити ні слова.
Його за ногу вхопила тварина.
Хтось би подумав що то вовк,але яскраво-червоні,налиті кров'ю очі видавали в ньому нечисть.Вовкулака.
-Іларіоне!!Ні!
Швидко роззирнувшись по бокам,Леся вхопила смолоскип,що його випустив хлопець.
Він вже загасився,а часу для його підпалення було надзвичайно мало.
З нечуваною раніше для себе силою,Леся розтрощила палицю об коліно надвоє.
Вхопивши більш гостру частину ,вона кинулась прямо в пащу звіра.
Іларіон видавав не людські,майже тваринні крики болю,адже вовкулака вже почав гризти його гомілку.
Зібравши всю свою невеличку мужність в кулак,дівчина відчайдушно всадила поламану деревину нечисті в око.
Той заскулив,мов звичайний вовк,і на мить розімкнув чорні ікла.
Хлопець щосили почав відповзати,занурювати руки,ламаючи нігті, в суху землю.
Леся того часу встромила палицю
прямісінького в горло звіра.
Булькаючи такою ж чорною кров'ю,вовкулака потихенько помирав.
Підбігши до Іларіона,дівчина відірвала частину своєї сорочки.
-Тримайся,Ларку,тримайся...
Туго перев'язавши чоловічу ногу трохи вище рани,вона допомогла йому піднятися.
-Господи!І чому я тільки пішов!Що тут за чортівня відбувається!
Сталевою хваткою він вхопив тоненькі плечі.
-Якого біса,Лесю?!!
Було видно,що юнак втрачає розум.
-Тихо!Пусти мене!Ми виберемось звідси,чуєш?
Коли Іларіон не зреагував на слова юнки,вона з усієї сили замахнулась та вліпила йому ляпаса.
Це трішки отверезило юнака,і вона побігли далі.
Не пройшовши й пару кроків,перед наляканими опинився цілий табун прекрасних,оголених дівчат із болотяно-зеленим волоссям.Мавки.
Одна з них була повернута спиною.
Відкинувши свою довгу шевелюру,вона відкрила всім взір на її спину.
Точніше,її відсутність.Звідти проглядався і хребет і всі її нутрощі.
Солодко посміхаючись,мавки почали пальчиком манити Іларіона за собою.
Той,мов зачарований,відізвався на їх клич.
Не давши юнаку близько до них підійти,Леся використала вже перевірений прийом та гримнула його по голові.
На диво,це спрацювало.
Розуміючи,що сили нерівні,вони кинулися прямо скрізь всю групу голої нечисті і накивали п'ятами.
Лесі здалося,що вони натрапили на знайому стежину!
-"Так!!Ми скоро виберемось!"
Проте,перед ними з дерева сплигнув бородатий сивий дід,одягнений в звірячі шкури.Лісовик.
Він,на відміну від своїх попередників,не нападав.А лише..сміявся.
Просто сміявся,але молоді люди так захопилися цим сміхом,що звернули з відомої їм стежини та попрямували назад,знову вглиб лісу.
Прийшовши до тями десь в глушині,Леся вилаялась:
-От дідько!Збив нас зі шляху,паскуда!
Іларіон тіого часу лише тихо скиглив,ледь тримаючись на ногах.
-Лесю..Мені здається,я більше не можу йти..
Юнак сперся об стовбур дерева.
-Ану не верзи дурниць!А то знову огрію!
Втомлено зітхнувши,хлопець насилу відштовхнувся від опори.
І вчасно,адже прямо з під дерева випливла примара в чорному одязі та з довжелезним волоссям.Нічниця.
Простягнувши свої тонкі руки з гострими кігтями,вона з шипінням кинулась на прибулих.
Відкинувши Іларіона вбік і відстрибнувши самою,Леся вхопилась за пасмо демониці й потягнула.
Доки та завивала,дівчина вправно перекинула це пасмо декілька разів довкола шиї гості та туго затягнула.
З хрипом та тріском,із нічниці полилась вже знайома чорна кров.
Добивши її,Олеся підхопила юнака під руку та повела далі.
На диво довго їм нікого не траплялось і вже почало світати.
Сповнена радості,юнка покрокувала швидше.
Дівчина побачила недалеко жіночу постать.
Роздивившись, вона впізнала свою найкращу подругу.
-Катрусю,Катрусю!!!О Господи,як я рада що ти тут!Ти не повіриш що сталося!
Повільно,Катя повернула голову.
Із спокоєм в очах та легкою усмішкою на вустах вона споглядала на поранених.
-Катрусю,ти чому стоїш?Допоможи!
Леся кивнула на вже непритомного хлопця в неї під рукою
-Звісно,звісно допоможу.
Підійшовши своєю ідеальною ходою до Іларіона,вона,замість того аби підхопити його з другого боку,нігтем подряпала шкіру на шиї.
Легенько злизнувши людську кров з пальця,Катерина задоволено посміхнулась.
-Катю,якого біса?!Що з тобою?!
-Дурненька..Третій півень ще не заспівав..
На цих словах,молодиця запхала свої довгі та гострі нігті повністю в горлянку хлопця.
З широкими від жаху очима,юнка не промовила ні слова.
Цього вона аж ніяк не очікувала.
Відьма.Її Катруся-відьма.

Леся мовчки споглядала на те,як її подруга пожирала Іларіона.Її судженого.
В прямому сенсі - пожирала.Вона відривала від нього по шматку,гарчачи ,мов вовкулака, закидала до рота і ,майже не розжовуючи,ковтала.
Вона,імовірно,була дуже голодною,адже,під час своєї "трапези" вона забула про Олесю.
А дарма.
Схопивши свою улюблену зброю,а саме - зламану гілку,вона з силою та сльозами на очах,встромила її в серде відьми.
Але,як виявилось,в неї його не було.
Її очі налилися кров'ю.Вона легко вийняла з себе палицю,немов та не пройшла її наскрізь,а була лише маленькою трісочкою,що забилась під шкіру,і кинулась на колишню подругу.
Її нігті,або ,радше, кігті,встромилися в карі очі.
Скрикнувши від болю,дівчина скинула вгору ліву руку,з вогняною квіткою всередині,і загадала своє єдине бажання:
-"Нехай ця відьма помре!"
Магія майже завершеної купальської ночі зробила свою справу.
Так і не встигнувши витягти пазурі,Катерина впала замертво зверху на тіло юнки.
...
-Отака-от справа,малята.Саме тому я і втратила очі. -Сліпа старенька бабуся сиділа на похилій дерев'яній лавиці біля такої ж маленької хатинки.
Вона так і не вийшла заміж,чи то через ваду,чи то через те,що не могла забути судженого,тому жила одна.Але самотньою вона не була.
До неї часто приходили малі діти,аби послухати її розповідь,яку чули вже по декілька разів.Їхні мами забороняли підходити їм до цієї "навіженої" бабці,проте,найвідчайдушніші з них все ж таки прибігали.
Це історія Олесі, дитини лісу.
І це історія лісу,що зрадив свою доньку.