Стара верба схилилась над водою,
Сльозу пустила над росою,
Неслась ріка стрімким потоком,
Так було любо глянуть оком,
Туманом мавка ворожила,
На землю йшла небесна сила,
У річці зорі учмивались,
Та з сяйвом місячним зливались.

Німа душа малює візерунки,
Десною стелиться густий туман,
Одні і ті ж, малюються малюнки,
Серпневий зрошений дурман.
Старий Остер дрімає тихо,
Натомлена Десна кудись спішить,
Увіковічений над стариком квебрахо,
Старими гілками скрипить,
Серпанком місяць завиває зорі,
Роса сльозою котиться до ніг,
І я, мов човник в синім морі,
На хвилі роздумів приліг…

Ти не кажи ніколи ні,
Ні радости, ні горю, і тревозі,
Зберись з думками у собі,
Коли вже сам у перелозі.
Не грай сонат, в гаданні нот,
Вони написані не нами,
Господній величавий Грот,
Навзнак завершеній виставі.
Творцю небес ти помолись,
Все розкажи як є, словами,
Вустами світу притулись,
Та говори з Богами.
Пробач образи в тишині,
Душа німа в тобі згубилась,
Ріка сльозами в далині,
У КАЗЦІ спогадів лишилась....

Осипається тихо листва,
Кладеться до ніг скатертина,
Вже в минуле нема вороття,
Недописана нова картина,
Дощ розмив полотно на стіні,
У старенькій убогий хатині,
Де лунав колись радісний сміх,
Дарованим Богом дитини,
Тиха ніч задрімала в вікні,
В далині тихо місяць зітхає,
Заблукала у хаті душа,
В осліп вихід на волю шукає.

Вона сиділа на просторі
Та рахувала в небі зорі,
Вона на долю ворожила,
По хмарах Янголом ходила,
Вона тендітна, добра, мила,
Вона своє життя любила.

Заплела до долу,
Русу косу верба,
Осіннім гребенем чесала,
Осипалась листва,
Журавлиною піснею,
Простяглися степи,
Зачаровані тишею,
Вікові сплять дуби,
Понад яром утішеним,
Луна пісня дощу
Я з тобою довічно,
Моя осінь засну...

Засмутилась діброва
Зелен гай не шумить
Ти закрий свої очі
І у вись подивись
Небо хмарами вкрите
Не шумить верболіз
Душа навпіл розбита
Прикіпіла до сліз

Тобі б на небі зорі собирати,
В'язати з них святі вінки,
Та небо в фарби малювати,
Там де ми разом я і ти,
Тобі б моє кохання до душі твоєї,
Тобі б твоє віддати мені у замін,
Та щастя у мені шукати,
Смутку й горю на замін,
Тобі б мій Янгол крила більші мати,
Та осягнути мрії почуттів,
На небі візерунки малювати,
Тобою пройдених світів,
Тобі мій вершнику коханий,
Я припаду до твоїх ніг,
І буду міцно цілувати,
Що би кохання ти зберіг.