Під чорним небом, де гроза вирувала,
Серце в грудях моїх, немов тремтячий лист,
Блискавки яркі у ніч темну металися,
І в кожному ударі крокувала смерть.

Мовчазні тіні, страхом вони наповнені,
Смертельний стук серця, немов вічний відлік.
Вітер ворушив деревами, в пітьмі вії,
І я, як тінь, стояла, замерла, як віск.

Близько, так близько, грім гримів, вибухи смерті,
Сльози дощу спліталися зі страхом моїм.
Крізь крик природи, мовчання безмежне,
Існувала я, тільки я, з смерті крок до кроку.

Але пройшло, мов мить, це пекельне танго,
Блискавка врізалась у землю, відірвавшись від мене.
У пеклі темряви я знайшла лишень тінь,
Та ніч моя досі мліє від спогаду цього часу, кошмарний і слизький.

Серце б'ється, наче птах у клітці,
Тривога в'ється, мов темний плющ.
Слова в горлі застрягли, як гострі кістки,
І думки кружляють, немов вітер в полум'ї.

Тривога — це тінь, що відбивається на стіні,
Сліди невпевненості, як павутиння в долонях.
Ми втрачаємо себе в цьому безмежному сплетінні,
І серце б'ється все швидше, наче відчайдушний танок.

Але можливо, в тривозі є світло,
Яке пробивається крізь темряву.
Можливо, це лише перехідний стан,
Де ми знаходимо себе, переплутані із сум'яттям.

Тривога — це лише мить, але в ній є сила,
Змінити наше бачення світу, наші долі.

У Карпатах, де мовчить густий бір,
Де сонце встає, наче золотий мір.
Там дерева стоять, як стражі давні,
І листя шепоче відлунням туманів.

В лісі час сповільнює свій біг,
Тут душа відпочиває, забуваючи життя злік.
Ліси — це оази, де кожен може знайти спокій,
І в серці відчути природи безмежний розмай.

Натхнення - зірка в небесній блакиті,
В серці вогонь, що палає безмежно.
Воно лине в душу, наче музика світу,
Малює світанки, дарує надію.

Вірші шепоче, що пливуть рікою,
В словах - глибина, в серці - політ.
Натхнення - це крила, що несуть до мрій,
Де небеса торкаються душі легіт.

Як веселка після літнього дощу,
Життя в барвах яскраво розквітає.
Натхнення - сила, що в серці живе,
Воно до творчості завжди закликає.

Ліси шепочуть таємниці віків,
Там, де мох килимом покриває доріжки.
Сонце в дзеркалі озер блакитних,
Малює іскри на водній гладі.

Гори стоять, в обіймах хмар білих,
Снігові шапки їхню велич підкреслюють.
Річки сплітаються в обійми з морем,
Життя тече, як вода в їх руслі.

Птахи в небі, як стріли швидкі,
Звиваються в танці повітряних.
Душу наповняє радість безмежна,
Коли природа в серці звучить.