Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ілахім Поет (1982)
Віршехамелеон

"Живучи, будь мертвим, будь зовсім мертвим - і роби все, что хочеш, все буде гаразд" (Бунан)


Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-04-24 21:46:41 ],
на сторінці поезії     "Кажуть"   Поет Ілахім

Дякую Вам, пані Олено, гречно!)
Боронь Боже, щоб я з Вами сперечався - я всі Ваші зауваження беру до уваги; буде мені творча задача - таки розповісти про почуття, що про нього у вірші йдеться. Дай Боже,щоб мені вистачило таланту, бо згадувана там дівчина справді надзвичайна, то і почуття викликає неабиякі... Таку тему, певно, ціле життя розкривати можна.

Вірш з равликом - він тут, зараз ретельно вичитую його. Таку я собі установку дав - щоб еспромт полежав трішечки перед публікацією, бо я такий персонаж, що можу пропускати друкарські помилки тощо. А в мене останні кілька днів у прозаїчному вимірі такі божевільні якісь видалися - тотальний цейтнот, ну й оскільки там безпосередньо акро з Вашим ім'ям, то я до нього з особливим сердечним трепетом... Бо менш за все хтілося б щось пропустити недоречне та вдарити обличчям у багнюку - ще й перед ким!!
Зараз я його ще трішечки подивлюся - і він займе гідне (тобто провідне) місце серед моїх опусів) А Вам ще раз дякую за нього і за всі інші вірші, які готую до публікації - без Вас би їх не було... Своїм народженням вони завдячують Вам, прекрасна леді!!!)
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-04-27 12:27:42 ],
на сторінці поезії     "Побажай – і я воскресну"   Поет Ілахім

Дякую Вам дуже, пані Лесю, за добрі слова щодо мого опусу!
І за слушне зауваження… Це все моя любов до співів) От і це писав і слухав пані Дзеньків – па'мятаєте, «моє серце буде тільки твоїм»? То для мене і наголос такий вже наче й легітимний) Хоча, звичайно, маєте рацію – думатиму, як би оптимальним чином позбутися цього моменту.

Щодо епіграфу – я не такий суворий, знаєте, мені подобається творчість пані Олени дуже – її ідеї, її образність тощо. А щодо форми – це діло наживне. Пам'ятаю себе кілька років тому)) Мені страшно уявити, що б Ви, пані Лесю, сказали, якби побачили тую мою мазню (це дуже м'яко я висловився)) Можете мені повірити – це було щось таке потворне, що мало б хто повірив, мабуть, що це та сама людина, що тепер чогось навчилась. Як Уайльд казав, святі не без минулого, грішні не без майбутнього… Щось подібне і в літературі. Були б ідеї та любов до цієї справи, а форма прийде – куди подінеться?

Знаєте, мені здається, що вірші можуть з'явитися з будь-чого) Навіть без особливого приводу. Але симпатія і ментальна співзвучність – неабиякий каталізатор. А де вони виникають – то вже діло восьме, особливо в сучасному високотехнологічному світі, де віртуальність легко переходить в реальність – і навпаки. Я знаю, про що пишу, бо колись давно, коли віршування мене ще не цікавило взагалі, я у корпоративному чаті свою першу дружину, тепер колишню, а тоді ще майбутню, зустрів) Отаке воно – двадцять перше століття!
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-04 21:38:59 ],
на сторінці поезії     "Вибору вже нема"   Поет Ілахім

Дякую Вам дуже за відгук, пані Лесю!
Ну я то всьо римування своє взагалі не вважаю чимось таким вже серьйозним)

Нуууу не знаю... Я "зна" завжди вважав літературним. Ще з "Енеїди: пам'ятаю:

Іди служи, годи Енею,
Він зна воєнне ремесло.

Хоча, можливо, приклад застарий... Ну я більше історик, ніж філолог... Я так думаю: в Римі за часів формування класичної латини існувало 2 підходи до розгляду філологічних проблем, які було започатковано ще греками: принцип аналогії — побудова рідкісних словоформ по аналогії з відомою відмінковою парадигмою (це олександрійські титани ученые Аристофан Візантійський, Аристарх, Діонісій Фракиєць, а у Римі - Варрон, Кальв, Цезар, у чиєму літдоробку є і книга "Про аналогію" (Светоній, Юлій, 56.2; Макробій,Сатурналії, 1.5.2; Авл Геллій, Аттичні ночі, 1.10 тощо)... і принцип аномалії, що визнавав білььше поширення індивідуальних відхилень слів у їхніх формах (це Стоя, це пергамська школа, це Цицерон, Гортензій і Квінтиліан).

Думаю, тут принцип аналогії працює. Візьмемр інше сслово 1-ї дієвідміни: "Кузьма так співа(є)" - припустимо?

От ми: «Кукуріку!» — він дума
На нас, що то півень співа.
(Леся Українка, Поворіт додому)

Ну і ближче до нашого часу:

Співапро Рим, згубивши міру.
А про того будівника,
Що збудував йому квартиру, —
Не проспівав ще ні рядка!
(С. Олійник)

То якщо можливо вживати в літ-рі "співа" і "дума", то і "зна" теж літературна форма.

Ось такий в мене хід думок і така логіка. Але знов повторю: я не філолог за фахом, пояснити свій вибір можу, але голову на відсіч не дам))
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-04 21:39:34 ],
на сторінці поезії     "Вибору вже нема"   Поет Ілахім

Дякую Вам дуже за відгук, пані Лесю!
Ну я то всьо римування своє взагалі не вважаю чимось таким вже серьйозним)

Нуууу не знаю... Я "зна" завжди вважав літературним. Ще з "Енеїди: пам'ятаю:

Іди служи, годи Енею,
Він зна воєнне ремесло.

Хоча, можливо, приклад застарий... Ну я більше історик, ніж філолог... Я так думаю: в Римі за часів формування класичної латини існувало 2 підходи до розгляду філологічних проблем, які було започатковано ще греками: принцип аналогії — побудова рідкісних словоформ по аналогії з відомою відмінковою парадигмою (це олександрійські титани ученые Аристофан Візантійський, Аристарх, Діонісій Фракиєць, а у Римі - Варрон, Кальв, Цезар, у чиєму літдоробку є і книга "Про аналогію" (Светоній, Юлій, 56.2; Макробій,Сатурналії, 1.5.2; Авл Геллій, Аттичні ночі, 1.10 тощо)... і принцип аномалії, що визнавав білььше поширення індивідуальних відхилень слів у їхніх формах (це Стоя, це пергамська школа, це Цицерон, Гортензій і Квінтиліан).

Думаю, тут принцип аналогії працює. Візьмемр інше сслово 1-ї дієвідміни: "Кузьма так співа(є)" - припустимо?

От ми: «Кукуріку!» — він дума
На нас, що то півень співа.
(Леся Українка, Поворіт додому)

Ну і ближче до нашого часу:

Співапро Рим, згубивши міру.
А про того будівника,
Що збудував йому квартиру, —
Не проспівав ще ні рядка!
(С. Олійник)

То якщо можливо вживати в літ-рі "співа" і "дума", то і "зна" теж літературна форма.

Ось такий в мене хід думок і така логіка. Але знов повторю: я не філолог за фахом, пояснити свій вибір можу, але голову на відсіч не дам))
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-30 03:03:35 ],
на сторінці твору     "***"  

Дуже потужне есе!
Мені сподобалася логіка твору і загальна тенденція.
Хіба що... я особисто як великий шанувальник таланту ФМД як письменника, якщо чесно, дуже критично ставлюся до його філософії. Бо якби ж ФДМ тільки у євангельській проповіді бачив орієнтир і закон. Але це радше про Толстого, якого раніше я ставив нижче за ФДМ, а тепер... мабуть, вище.

На жаль, у ФДМ надто багато від саме православного вчення. Не хочу бути Моською перед слоном, але особисто у мене цей "культ страждань" ФДМ викликає відразу. Бо фактично це й виправдання існування зла: якщо без страждання немає розвитку людини, то потрібне і те, що його завдає.

Я не матеріаліст, але і у мене ідея ФДМ ніби свідомість людська формує буття, а не навпаки, викликає посмішку. Мені відомо, що такі погляди зараз у тренді. Адептам кажу: "доведіть, хоча б займіть місце Путіна силою свідомості". І все. Або кажуть, що не хочуть - то захотіть! Бо на що може впливати свідомість, яка на свої бажання не може вплинути?

Ну і що неодмінно для моралі потрібна віра у безсмертя... В це вірили і ті ж платоніки. Але будьмо реалістами. Можливо, душа безсмертна. Але ми цього знати не можемо, то завжди будуть ті, хто в це не повірить. Це неодмінно Смєрдякови? "Надоела мне моя Матрена"(с)? Або і Епіктет? Чи людина апріорі така скотина, що без обіцянки пряника чи погрози батогом не може поводитися нормально? Якій замало того, що людяність апріорі цього вимагає? Але якщо так, то удосконалювати цю істоту - дурня. А ФДМ чи принципово відмінний від Хасана ібн Сабаха, який надією на безсмертя творив вбивць? Так, один химерами закликає до добра, інший - до зла. Але ж більшість апріорі повірить Путіну, бо він скаже "Ми попадемо в рай" та ще й заплатить, а ФДМ за свою обіцянку рая - нічого. То він програє. І яка перспектива у такої філософії? То чи до того він апелює?

І багато чого спірного - і первородний гріх, і... Взагалі мені важко вважати філософом людину, яка кличе до такої у філософському плані безпорадної концепції, як православна. (До того ж носії якої здебільшого часто були холопами.) Та і нічого нового він не сказав, чого б не сказав ще Сократ)

"Сократ, призвавший всю философию возвратиться к людским нравам, сказал, что высшая мудрость - различать благо и зло. "Не упускай их из виду, - говорит он ', - если мои слова что-нибудь для тебя значат, - и ты достигнешь блаженства. И пусть ты кому-нибудь покажешься глупцом - терпи это! Пусть, кто хочет, бранит тебя и оскорбляет, - ты от этого не пострадаешь, если добродетель будет с тобою. Если ты хочешь быть блаженным, быть поистине мужем добра, позволь другим презирать тебя" (Сенека, Письма, 71.7)

Але нового не казав і Ніцше. А художньо своє кредо ФДМ виклав чудово (тому для мене художній мислитель) І загалом гуманістично, повторю, хоча з ФДМ я згоден не в усьому, але згоден з есе. Цікаво, є про що подумати... ось навіть я трішки мізками поворушив, то дякую)
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-31 00:06:04 ],
на сторінці твору     "***"