Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ілахім Поет (1982)
Віршехамелеон

"Живучи, будь мертвим, будь зовсім мертвим - і роби все, что хочеш, все буде гаразд" (Бунан)

Отримані коментарі | Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-20 15:05:58 ],
на сторінці поезії     "Сни"   Поет Ілахім

https://osbm.org.ua/index.php/home-page/davni-monastyri/mukachivskyi-monastyr
На це звернуло увагу і світське духовенство і 1903 р. під час єпархіяльного синоду, домагалося від єпископа Юлія Фірцака († 1912) «обновити монашеський Чин..."

Монастир, де молився Король Данило
Це сакральне для волинян (і не лише) місце — зовсім поряд із Луцьком. ... Бо здобуттю такої сили та впливовостi мав передувати великий монашеський подвиг.

Всі претензії туди, там і навчайте батька робити дітей, а попів - церковної термінології) Хай щастить, а тут не ганьбіться)
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-24 22:09:19 ],
на сторінці поезії     "Дай Боже"   Поет Ілахім

Дякую дуже, пані Олено!
Знаєте, я ще 2012-го вивчав одну мову... І крутився на різних сайтах серед носіїв. І деякі там як мантру повторювали: скоро мститимемося за 1648 рік. Я не звинувачую увесь народ, звичайно. Лише кажу про те, що особисто бачив.

То цей геноцид спланований і цілеспрямований. Жодна з обох сторін не зацікавлена закінчувати це. Обом вигідно перебувати в такому стані. Під сторонами тут я маю на увазі керівництво. А замовники можуть радіти: у них усе за планом. То я не бачу приводів для оптимізму, доки влада не стане українською.
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-30 03:03:35 ],
на сторінці твору     "***"  

Дуже потужне есе!
Мені сподобалася логіка твору і загальна тенденція.
Хіба що... я особисто як великий шанувальник таланту ФМД як письменника, якщо чесно, дуже критично ставлюся до його філософії. Бо якби ж ФДМ тільки у євангельській проповіді бачив орієнтир і закон. Але це радше про Толстого, якого раніше я ставив нижче за ФДМ, а тепер... мабуть, вище.

На жаль, у ФДМ надто багато від саме православного вчення. Не хочу бути Моською перед слоном, але особисто у мене цей "культ страждань" ФДМ викликає відразу. Бо фактично це й виправдання існування зла: якщо без страждання немає розвитку людини, то потрібне і те, що його завдає.

Я не матеріаліст, але і у мене ідея ФДМ ніби свідомість людська формує буття, а не навпаки, викликає посмішку. Мені відомо, що такі погляди зараз у тренді. Адептам кажу: "доведіть, хоча б займіть місце Путіна силою свідомості". І все. Або кажуть, що не хочуть - то захотіть! Бо на що може впливати свідомість, яка на свої бажання не може вплинути?

Ну і що неодмінно для моралі потрібна віра у безсмертя... В це вірили і ті ж платоніки. Але будьмо реалістами. Можливо, душа безсмертна. Але ми цього знати не можемо, то завжди будуть ті, хто в це не повірить. Це неодмінно Смєрдякови? "Надоела мне моя Матрена"(с)? Або і Епіктет? Чи людина апріорі така скотина, що без обіцянки пряника чи погрози батогом не може поводитися нормально? Якій замало того, що людяність апріорі цього вимагає? Але якщо так, то удосконалювати цю істоту - дурня. А ФДМ чи принципово відмінний від Хасана ібн Сабаха, який надією на безсмертя творив вбивць? Так, один химерами закликає до добра, інший - до зла. Але ж більшість апріорі повірить Путіну, бо він скаже "Ми попадемо в рай" та ще й заплатить, а ФДМ за свою обіцянку рая - нічого. То він програє. І яка перспектива у такої філософії? То чи до того він апелює?

І багато чого спірного - і первородний гріх, і... Взагалі мені важко вважати філософом людину, яка кличе до такої у філософському плані безпорадної концепції, як православна. (До того ж носії якої здебільшого часто були холопами.) Та і нічого нового він не сказав, чого б не сказав ще Сократ)

"Сократ, призвавший всю философию возвратиться к людским нравам, сказал, что высшая мудрость - различать благо и зло. "Не упускай их из виду, - говорит он ', - если мои слова что-нибудь для тебя значат, - и ты достигнешь блаженства. И пусть ты кому-нибудь покажешься глупцом - терпи это! Пусть, кто хочет, бранит тебя и оскорбляет, - ты от этого не пострадаешь, если добродетель будет с тобою. Если ты хочешь быть блаженным, быть поистине мужем добра, позволь другим презирать тебя" (Сенека, Письма, 71.7)

Але нового не казав і Ніцше. А художньо своє кредо ФДМ виклав чудово (тому для мене художній мислитель) І загалом гуманістично, повторю, хоча з ФДМ я згоден не в усьому, але згоден з есе. Цікаво, є про що подумати... ось навіть я трішки мізками поворушив, то дякую)
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-05-31 00:06:04 ],
на сторінці твору     "***"  

Розумію, мені з телефону теж.
То здоров'я Вам, одужуйте!
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-06-04 02:54:41 ],
на сторінці поезії     "Сизиги"   Мосійчук Олена

Вау, круто, для такого гностика, як я, це просто одкровення!!! Носив би капелюха - радо його б зняв)

Це вже розвинений гнозис 2 ст., валентиніансько-єгипетського ґатунку! А я б згадав батька всіх гностиків (та і всіх єресей, як його отці Церкви назвали) Симона Мага! От у кого була цікавуча концепція... і Олена там фігурувала:

«Они имеют также изображение Симона, представленного в виде Юпитера, и Елены — в виде Минервы, и молятся им. Наконец, и имя они получили от основателя в высшей степени нечестивого учения, Симона, называясь симонианами; и от них получило свое начало лжеименное знание , как это можно видеть из их положений» (Ириней Лионский, Против ересей, 1.23.4)

«Но они называют одного Господь, а другую Жена. И если кто из них, увидев образы Симона или Елены, назовет их по именам, он изгоняется как не разумеющий мистерий…» (Философумена, 7.20)

Ось і прообраз пари еонів, перша сизигія)

А щодо Олени - воно й не дивно: Симон дуже шанував поетів і філософів еллінського світу, особливо ж - Гомера:

"Сказанного язычниками, по его представлению, достаточно для познания космоса для тех, кто имеет уши, чтобы слышать. Ведь человек, отведавший этого плода, сумел избежать чар Кирки и не превратиться в животное, и, воспользовавшись силой плода, возродил тех, кто уже обратился в животных, заново создав и оформив их, и вернув им их собственный вид" (там же, 6.16.1)

"Ибо, нашедши себе какую-то женщину по имени Елену, по происхождению тирянку, водит ее с собою, не показывая вида, что имеет с нею связь; но в тайне срамно живя с этою женщиною, обманщик рассказывал ученикам своим некую забавный миф, именно же, называя себя великою Божиею силою, осмеливается утверждать, что сия блудная сожительница есть Дух Святой, и ради нее-то, говорил он о себе самом, сошел и он. Но на каждом небе, продолжал он, преображался я по образу Того, Кто на этом небе, чтобы утаиться мне от ангельских сил и низойти к Мысли (ἐπὶ τὴν Ἔννοιαν), которая есть эта, так называемая, и Дух Святой и Пруник (Προύνικος), и при посредстве которой сотворил я ангелов, ангелы же сотворили мир и людей. Она же есть та древняя Елена, из-за которой трояне и эллины вступали в брань. И сказывал на это какой-то миф, что сходящая свыше сила сама себя преображала; стихотворцы же говорили о сем иносказательно. Ибо силою свыше, которую называют Пруник, и которая в других ересях называется Барберо (Βαρβηρώ), или Барбело (Βαρβηλώ), являемая красота ее привела их в воспламенение и тем послала на расхищение князей, творивших сей мир. Сами ангелы вступили за нее в войну; она же нисколько не пострадала, страстью же, какую возбудила в них к себе, довела до того, что производят они взаимное убийство себя самих. И удерживая ее, чтобы не могла взойти в высоту, каждый пребывал с нею в каждом принимаемом ею на себя теле женского и женственного вида, между тем как она переливается из тел женских в разные тела и естества человеческого и животных и другие, чтобы они тем самым, в чем оказывают свое действие, убивая и будучи убиваемы, сии пролитием крови производили умаление себя самих, а она, собирая силы, могла потом опять взойти на небо.
Она же была и тогда при эллинах и троянах, и гораздо прежде создания мира, а по сотворении мира невидимыми силами производит подобное и подобообразно. Она же и теперь со мною, и для нее низошел я, и она ожидала моего пришествия; потому что она есть Мысль, у Гомера называемая Еленою. И поэтому-то Гомер принужден был описать, как стоит она на столпе, и при светильнике показывает эллинам злоумышление против фригиян: светильником же, как сказал я, давал разуметь указание света свыше" (Епифаний Кипрский, Панарион, 21.2-3)

Один із трактатів симоніян, на щастя, зберігся у сховищі в Наг-Хамаді:
http://apokrif.fullweb.ru/nag_hammadi/about_soul.shtml
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-06-04 05:32:39 ],
на сторінці поезії     "Сизиги"   Мосійчук Олена

Також не сокіл я, на жаль,
То в серці сум, неначе в пісні.
А звідки в ньому та печаль?
Лише тобі та Богу звісно…

Так, я не безтурботний птах.
Не легкокрилий, як лелека…
У різних ми, на жаль, містах.
Близька мені – живеш далеко.

Душа-пустеля – якби ти
Була тут, стала б райським садом.
Господь створив дві самоти,
Хоча хотів зробити атом.

Як школярів - злі вчителі
за різні парти, розсадив нас ...
Замало щастя на землі.
Це звичне явище – не дивність.

А дивне інше: бозна де
Ти нині - інших скрізь чимало.
Як кажуть, діло молоде.
І що б, здавалося, тримало?

Чому без тебе я всі дні
Мов у печалі у полоні?
Але мерещаться мені
Твій голос і твої долоні,

Твоє усміхнене лице.
Та й аромат твого волосся.
І не зустріти – вирок це:
Життя поету не вдалося.

На вистачає сил і слів.
Чи маєш ти якісь дурмани?
Мені мінорність взагалі
Ну аж ніяк не притаманна.

Завжди залізо – тут кришталь.
Мов у кайданах я удома.
А звідки в серці та печаль?
Тобі та Господу відомо.

Щось я після нічної роботи гностичний відгук наримувати не можу. Ось таке вийшло - простеньке, але, як казали мудрі батьки-Сірки, "простота не гріх". Може воно й так. Хотілося б вірити, бо мої опуси здебільшого - сама простота, куди там їхній тій Химці) То я й написав як написав, щоб не вийшло, що грів-грів у серці теє ліричне вино, а що тоді з ним робити? Ось подаю - не погребуй, найпрекрасніша!)
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-06-04 13:14:53 ],
на сторінці поезії     "Сизиги"   Мосійчук Олена

А що не так із тим словом?
У літературі зустрічається. Цілком українське:

http://slovopedia.org.ua/93/53404/904833.html

МЕРЕЩИТИСЯ, иться, недок., розм., рідко. Те саме, що ввижатися. Їй мерещиться немазана хата, збита долівка, чорний у сажі комин (Мирний, IV, 1955, 44); // безос. - Не доберу, дрімала я чи мені мерещилось, - важко зітхнула мати (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 10).
Коментатор Ілахім Поет, [ 2024-06-05 20:24:20 ],
на сторінці поезії     "Сизиги"   Мосійчук Олена

Та і я ж, найчарівніша, не беру під сумнів ані твій статус носійки мови, ані національність. Хоча і я можу свій родовід простежити до киян XIV століття. Але все це стосується питань лінгвістики радше опосередковано, бо
1) та і я не знаю, як вони писали - але навіть якщо напідпитку, це нічого не міняє. Людина може пиячити, але якщо має відповідні документи, то вона абсолютно право- та дієспроможна. Так і слово: якщо його вжили у літературі, яку фахівці визнали класичною, та "прописали" у словниках, отримує всі права літературного - так вже воно заведено;
2) розмовна мова - це одне, літературна - трохи інше; не завжди вони перетинаються;
3) я не сперечаюся, я ж тобі казав - я з тобою сперечатися не хочу і не стану; я просто спробую пояснити свій вибір:

Але мариться мені - складу не вистачає, то цю дірку потрібно затикати

Але щось мариться мені -
тощо, але це зайве обтяження приголосними і взагалі зайвим словом. Краса - це доцільність, а це слово тут наче щось хитке підпирає, то я такі не люблю вживати.

"Ввижається" - інша справа, воно абсолютно синонімічне, в ритм вписується. Але я бачу плюс того варіанту в тому, в чому мінус вбачаєш ти: воно рідкісне. І якщо його не вживати, воно відімре, ми його втратимо, його привласнять за поребриком, бо там є подібне. Бо вони серед іншого полюбляють розкрадати і чужі мовні скарби. І я вважаю, що мій обов'язок у цій іпостасі - перешкоджати. Мова - це душа нації, то потрібно її збагачувати, а не розкидуватися її складовими направо-наліво, особливо там, де є ризик втрати. Тому я свідомо обрав цей варіант; і взагалі часто обираю з варіантів менш поширений.
1   2   3   4