Літо радіє малиново.
Увечері розвісило
Небо оксамитово,
А зранку видноколо
Оздобило фіалково,
Землю росою окропило,
А діток барвно одягло.

В оманливій далечині
Волошки красують очі,
Наче блакить розлилася.
Вечірня тінь спускається
На плечі землі.
Сонцебризні промені –
Лагідні обійми неньчині.
Мжичать дощі осінні,
Плетуть павутину сивини.
Легко з дороги збитися
У просторі душі...
Помолитися,
Щоб зароджувалися
Думки слушні та ясні.

Щоднини-щогодини
В чарунках пам'яті
Бурштинові намистини —
То наче меду краплини.
Спогади незабутні —
Пташиний клин восени,
Коли у високій глибині
Думки сяйні
Плетуть павутину сивини

Серце із серцем розмовляло.
Одне з них запитало:
– Де шукати Добро?
– Там злагода панує,
Де душевна гармонія існує.
Любов завжди Радість дарує,
Віру й Надію примножує,
Тож у кожному з нас живе Добро, –
Інше відповіло.