Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Стовбур (1989)

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.778
Переглядів сторінки автора: 390
Дата реєстрації: 2024-07-02 10:21:01
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2024.07.18 18:56
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Воронці

В луганських степех зацвітають цвіти,
Кратність повсюди мої воронці.
Їх топчуть жахливі ці люди
У формі воєнной із ружжом на плечі.
Їх ноги,обуті в воєнную обув,
Ступають по нашій землі.
Шаги їх широкі, ідуть Загребущі,
Хватають усе на путі.
Послухайте, люди, їх много усюди!
Сховайте від них воронці.
Сховайте дома, і будинки замкніть на замки.
Закрийте всі двері, запріть калітки.
Накиньте на вікна вночі чорні штори.
І виключіть свєт, погасіть каганці.
Хай морок цей чорний накриє довкола,
Спасіться од них, врятуйте живих
Не дайте стоптать мої воронці.
Сховайтесь, мовчіть, балакать нільзя
Не можна кричать ілі плакать.
Не можна сміяться, ліш тіки мовчать.
Улибку сховати на завтра нам нада.
І слухати тишу, і мовчки кричать.
Прийшли вороги не можна стогнать!
Не бійтеся, люди, вони тут усюди.
Прийшли уночі як ті крадії
Лиш ноччю ступали вони по полях
Топтати пшеницю і соняшник наш,
Зайшли в огороди і рили окопи,
Були хазяйни, а не просто в гостях.
Стоптали цвіти, порвали листки,
Іщєзли із поля мої воронці.
А утром ппроснулись усташії люди,
Росплющили очі, руїни усюди.
Потоптані трави, обпалені квіти.
І діти в підвалах,Їх нікуди діти.
Заплакані всюди стоять ясени,
Тополі берези схилили гілки,
Затихли в садах солов’ї.
Мовчить все довкола, благає спасіть
Не можемо жити, вмирають всі квіти
І воздух став спертий, від гарі й землі.
Ей люди, не спіть ,розкрийте ви очі!
Уже у чужій оказались давно ви страні.
У іншій країні так важко вам жити.
Ховаться в підвали, бояться сказать,
Терпіть перевірки, обходи дворів,
Пускати в будинок вояк в сапогах.
Ховать телефони в рядно під кровать.
Заперти ворота і просто мовчать,
Бояться сусідові лишнє сказать.
Лиш серце все помнишь
Як було до цього, якою свобода була.
Ми вільно жили, усе говорили
І квіти усюди на клумбах цвіли.
В луганських степах не цвітуть воронці.
Там морок усюди, зруйновані долі
Немає свободи, немає там волі.
Вмирає тихенько луганська земля
Нема її бувшої більше нема.