Помежи попелища від пожарів
Загуба кату справа чудернацька.
Зусюди лізуть сотні комісарів,
А нас - шістнадцять, а нас - шістнадцять.

Закінчились надії на гранати,
І батарейки висохли у рацій.
І в кожне серце цілить три гармати,
А нас шістнадцять, а нас шістнадцять.

Прокинься, світ, і схаменись зненацька.
Гаряче серце - не стрілецька таця.
Без ліку-міри похіть посіпацька,
а нас - шістнадцять, а нас - шістнадцять.

Не може душу покорити неміч.
І жити на землі - нелегка праця.
- А скільки журавлів у небі? - Безліч.
І нас - шістнадцять, і нас - шістнадцять.

Місяць, зорі, тихий вітер,
я і липень, ти і я.
Перетнулись дві орбіти -
і байдуже де чия.
Через вітер чути хлипи,
шелестить листва в гаю.
В кожнім листі - серце липи
із рубцями по краю.
Сподом, бачиш, край затону
і срібляста течія.
Ми в завзятті від полону,
в мене ти, у тебе я.
Доля ширша ніж латаття,
за межею - виднокрай.
Наші душі - наші плаття,
із єдвабу зазвичай.
Квіт купави - смолоскипи,
ватра - вдень, вночі - свіча.
Місяць зорі сипле, сипле,
не уйняти сіяча.

...за першим вдихом перший крок,
за першим кроком слово,
за словом позір до зірок,
а звідти крок до мови;
ліхтарик, шибка, ніч, піїт,
до тих зірок драбина,
доки читатиме нарід,
доти живе країна...