Подивишся на зорі — і пропав...

Село дріма під ковдрою із хмар...

Ніч тепла, наче став, а на глибинах — сон,

Занурюється в мул, немов столітній сом...

"Спочатку було Слово!" То хто ж таке сказав?

Було зірок мовчання і запах літніх трав,

І не було людей, і не було держав,

І пекла не було, бо не було підстав...

Отож, дивись на зорі, поки не пропав,

Вони тобі не збрешуть, як би не благав.

То бог цілує в тім'я, а смерть — завжди в чоло...

Спочатку була тиша... А слова не було...


2024-11-13

Я розкидаю каміння, а ти збираєш,

Кажеш, що то діаманти в моїй душі.

Що ти, коханий, у темряві цій шукаєш?

Просто, ти сонечком сяєш, воно й блищить...

Я ж, ніби дощ, хочу плакати довго-довго...

Сльози у хмари збирались мільйони літ...

Знаєш, як в грудях пече-обпікає холод,

Так, наче серце скував першородний лід?

Певно, що знаєш, бо грієш крізь шкіру промінням,

Плавиться крига без сорому і без одеж...

Грієш, хоч знаєш, що я розкидаю каміння...

Проте, я ніколи не знаю, чи ти збереш...


2024-10-02

Казка пахне чабрецем, материнкою,

А дерева гнуться, гнуться під вітром,

Колискові засинають під небом,

Місяць ллє гречаний мед понад степом,

І зникають у повітрі печалі,

Що хотіла, що чекала, стрічала,

І трава хвилясто стелеться в ноги,

Де залишився мій слід, там дорога,

Посміхається нечиста і погань,

Мов залишила даремно свій кокон,

Хай малює мені стежку клубочок,

Все одно іду туди, куди хочу.

Боже, вільна я тепер? Божевільна...

Від свободи та від волі всевільна...


2019-03-24

Знову дощ... Він посилює кавозалежність,

Ти знаєш, хто чесний, ти бачиш, хто бреше,

І вітер... Цей вітер такий непомітний...

Він знає хто хоче, кому непотрібний.

Волога тканина зеленого листя

Парує під сонцем,тріпоче і висне,

А сонце затиснуло скроні в долоні,

Погано від болю, недобре від долі,

Я чашку свою підставляю під промінь...

І сонце зітхає полегшено, тихо,

Для кавозалежних улюблена втіха.


2022-07-13

Казка, крила, кораблі

Повертають нас додому,

Ми залишимось в СD

Та на дисках в Google photo...

Кава, книга, крем-брюле

Зачекались нас у місті,

Заблукали де-інде

Білий кролик і Аліса...

Кредо, карма, календар,

Все посипалось у вічність,

Серед сонця, серед хмар,

Неважлива пересічність...

Мрії то легка мішень,

Але іноді незламна,

Нам залишиться на день

Кисню, квітів і кохання...


2022-07-19

Я загубилась у твоїх світах,

Я захлинулась темрявою снів,

Знайди мене по плутаних слідах,

Дістань мене із банки павуків,

Притисни міцно там, де серця стук,

Вгамовує тупі, нещадні болі...

Лише магічне коло твоїх рук,

Нічого більше не прошу у долі...


2023-05-28

Забути... бути... як усе болить,

і слухати підвечір шепіт хвиль...

і вічність наче поруч, через мить,

і можна доторкнутись без зусиль...

Кохання-сонце гріє і мовчить,

під хвилями думок моїх палає -

сумлінно світить - що іще робить?

У нього просто вибору немає...


2024-02-08

Твоя нерухомість,

моя невагомість…

між нами відлуння…

що маєм натомість?

знеструмлене місто…

запалені ночі…

то виють сирени

чи демон регоче,

бо маємо совість,

бо маємо очі?..

то виють сирени

чи демонів зграя?

та зграя, що скиглить

і в нас вириває

слова із грудей

і серця із контексту…

чи вистачить сили?

чи вистачить сенсу?

А смерть зазирнула

в будинок навпроти…

до мене не встигла —

багато роботи…


2024-02-13

Слова порожні і пусті пустопорожнім,

на тлі потворної війни ми так не схожі,

і крила стали наче хрест... куди летіти,

коли під поглядом небес вмирають діти...

Заклякле тільце притиска до серця мати,

тобі ж аби під хохлому все розписати,

мастурбувати на совка кривавий прапор...

Що мені пекло? Я там буду твоїм катом...




2024-03-05

Дивні дні... та ще дивніші ночі...

сни і кава з присмаком артхауса,

доля не сміється вже — регоче,

як поганий хлопчик, що знущається:

у вікно жбурляє каменюки,

при нагоді сіпає за коси,

люди кажуть, б'ється, значить, любить,

але я в таке не вірю зовсім.

Той, хто любить, той поділить жуйку

і портфелі донесе до школи,

віджене кусючу злючу Жульку

біля двору сивого Миколи...

Давні дні... та ще давніші ночі...

що вже ображатись і сопіти?

Я доросла, доля — досі хлопчик...

Саме час його усиновити...


2024-03-09

Час затягнувся у вузол і стиснув серце...

Видих (чи вдих) зупинився на півшляху...

Все, що судилося — сталося, як ти не сердься,

Як не крути в цьому часі свою петлю...

Час перемелює все, наче мельник суровий,

Зоряним борошном сіються тихі думки...

Час, наче пекар, замішує тісто прозоре —

Тіло господнє, але в ньому наші кістки...

Час заховатися в тінь і молитися сонцю...

Час вийти в сонячний день із поклоном пітьмі...

Час зупинився і став... Він тепер охоронець.

Час — достобіса мінливий. Такий, як і ми...


2024-08-03

Так легко прикидатися живою,

Вітатися, кивати головою

І не боятися ні смерті, ні життя,

ні забуття...

Але є сонце, отже, варто жити,

Бо це найкраще, що буває в світі,

Усі його сльозинки і смішинки,

пружинки...

В кімнаті сонце, за вікном дощить...

Та що ж у них у серці і в душі?

В тих, хто не бачить справжньої ціни

війни...








2024-04-03

На краєчку північного сяйва дрімає вічність...

Чи дасть вона шанс збудувати новий ковчег?

Чи буде можливість ще раз перевірити міцність

Запакованих жадібним людством у пластик планет?

Всі кричать про кохання, кричать, але мало хто любить...

Наче діти примхливі, що хочуть усе і завжди...

Я пройшла всі вогні, усі води та міднії труби,

Але так і не встигла поглянути в очі твої...

На краєчку північного сяйва дрімає вічність,

У туманах лавандових снів лише простір і час...

Я сновида тепер... назавжди, але, може, прокинусь,

Якщо сни, як болюча реальність, теж будуть без нас...


2024-03-21

Зелена шкіра ще прозорої весни

затягує зимові рвані рани...

вже не чекаю повідомлень і листів,

а просто хочу, щоб цвіли фонтани,

потужні і шалені, як життя,

дзвінкі і невгамовні, наче юність,

нестерпна легкість смерті і буття

у них пірне, щоб змити всю абсурдність,

купити в парку у кіоску чай

і на краєчку острова роззутись...



вже не чекаю... і ти, серце, не чекай...

усе мине, така у світі сутність...


2024-03-25

У війни не буває статі,
як приходить, то руки в крові,
і троянди кольору хакі
розкидало по рідній землі,
не застигли ще гелі і лаки,
ще метелики в животі,
але треба загарбникам дати
на горіхи пекельних вогнів.
Відганяють думки всілякі,
зовні сила та гострі шипи,
то троянди кольору хакі
захищають свої степи.


11.04.2024

Не зловити і не відпустити,

все тому, що не знаєш як —

тане ніч павутинням сивим

в запорошених болем снах...

Та залишився чай з лимоном,

перший щебет ранкових пташок,

і примарний відбиток дому

у безмежнім потоці часток...



08.05.2024

Маленький інтроверт в моїй душі
не може більше бачити людей,
він хоче море кави і віршів,
морозиво, ромком і сто дверей...
І я не знаю, що тепер робить
з маленьким, але впертим психотипом:
іти на працю і його щемить
чи терміново захворіти грипом?..
Вже ранок... І будильник задзвенів...
Так боляче з-під ковдри на роботу...

Мій інтроверт не добирає слів:
"Куди, скажене?! Стій! Уже субота!"



05.05.2024

Виявляється, я можу без тебе жити,
сміятися вголос, дивитись Сола,
чарку текіли з кумою вжити,
лизнувши з долоні дрібної солі...
Виявляється, я можу без тебе спати
під звуки сирен і собачий гавкіт,
не чути шахеди, ракети, гармати,
згвалтований схід і "стурбований" захід...
І звичка не зникла усе рахувати -
дерева, стовпи - лише сльози на "двісті",
і світ не зникає нестерпно пихатий,
це так мене бісить... це так мене бісить...


2024-02-19

Лише на кордоні світів затихає вітер...
В такі тихі дні не доходять листи з того світу...
А, може й доходять, та хто їх уміє читати:
по хмарах, по листю, по гущі з ранкової кави?..
Хто їх доставляє відомо, але не точно —
Коли богу сумно, працює собі листоношею,
Розносить листи по скриням, а серце коле,
на що витрачають ці діти свободу волі...
Дістане цигарку, подивиться в річку з моста...
І, може, в цей день, я відкрию твого листа...


2024-04-22

В будиночок, біля якого цвіте мигдаль,
Де гноми садові вмикають під вечір ліхтар,
Щастя приходить з роботи, читає книжку,
Готує улюблений чай і годує кішку,
Пече для гостей пиріг, поливає квіти,
Щастя не стримує сміх і лоскоче діток,
Щастя планує відпустку, чекає море,
Купує бабусі хустку... А там десь... хворе –
не бачить, не чує, не любить, йому не жаль
стріляти в будиночок, біля якого цвіте мигдаль...


2024-02-25