І не страшно, що ми самотні,
І не боляче, що непотрібні.
Тільки сумно, що люди жорстокі,
Хоч ми лагідні з ними й привітні.

Скільки щирих сердець у безодні
Загубилося в пошуках світла.
Та чомусь у взаємах сьогодні
Теплота часто тліє, мов іскра.

Ми даруєм любов без вагання,
А у відповідь — тиша й печаль.
Та нехай наша сила кохання
Буде світлом у морі страждання.

Ти швидко мене позабудеш,
Знайдеш інший шлях у житті.
Любов ще не раз здобудеш,
А я все лишу в самоті.

Ти світло побачиш в обличчях,
І друзів, і щастя знайдеш.
А я в тіні суму безкрайнім
Залишусь, забувши про все.

Без жалю і спокою в серці
Я далі свій шлях пронесу.
Лише моя туга озветься,
Як землю колись обійму.

Чому, Боже, в серці тривога?
Чому знову зболіла душа?
Я просив хоч на мить бути з нею,
Та надія згасає, нажаль.

Ти знаєш, нам не бути разом,
Не в цій мрії, не в цій стороні.
Хоч ти дав, але доля жорстока,
Забирає її назавжди.

Ти ж хотів, щоб ми щастя пізнали,
Лише мить нас веде до мети.
Слово тихе, як спогад забутий,
Знову гасне, зникає у тьмі.

Вітер шепче забуті надії,
Тіні знову вкривають сліди.
Я у мріях своїх шукатиму,
Поки серце не зможе знайти.

В мені живе безмежжя двох світів —
Один спокійний, інший — вічний рух.
Один мене у небеса возніс,
А другий в тиші заховав мій дух.

Я йду між них, мов тінь, немов слідами,
Шукаю шлях, де справжній я живе,
Та кожен день, лишається за нами,
І голос тіні, крізь пітьму пливе.

Чи зможу я у спокої знайтись,
Коли вогонь у серці не згасає?
І як дві частки разом пронести,
Якщо одна весь час мене втрачає?

Та поки йду між світлом і імлою,
Шукаю істину на краю снів,
Мене веде одна стежина мрії,
І хай я змінний, та шлях у мене — свій.

Не повинен я більше шукати,
Забуваю про кожен твій крок.
Та чомусь знову лину в думки,
Серце прагне тебе віднайти.

Треба думкам веліти мовчати,
Залишити всі спогади млі.
Та без тебе я вчусь лише ждати,
Але серце страждає у тьмі.

Знов стираю сліди на дорозі.
Щоб не йти тим шляхом, що болить.
Та щоранку думки оживають,
Знов до серця мій спогад летить.

Згасають дні, і ніч спадає,
Мов тінь, що криє всі шляхи.
Ніхто минуле не згадає,
Залишаться лиш сни глухі.

Зітруться всі слова, кохання,
Розтане все, як радість мрій.
Як відблиски самотні ранні,
Розчиниться в пітьмі цей світ.

Тече ріка під сяйвом ночі ніжним,
Де світ і тінь злилися у танок.
Шепоче вітер про шляхи безмежні,
А місяць знов малює дивний крок.

Схиляють віти давні сиві клени,
Як вартові забутих днів і снів.
Лиш річка тишу слухає натхненно,
І кожен звук пливе в її глибинь.

Хвиляста течія пливе крізь тишу,
З'єднавши час зі світлом у воді.
Там місяць спить в обіймах непомітних,
І губить сяйво в тінях на землі.

Та день іде, несуть його до ранку
Крилаті тіні зірваних вітрів.
І ми з тобою зникнемо без жалю,
Лишивши світ у згадках почуттів.


2024

Тиха осінь, мовчання і вітер,
Утомився від тиші і снів.
Все минуле згоріло у світі,
А тепер я на попіл зотлів.

Я не хочу нічого від долі,
Не важлива любов чи печаль,
Все що було, мов хмари на полі,
Розчинила у сутінках даль.

І не боляче більше, не тисне,
Я забув і про зради, й про біль.
Хай лиш вітер осінній колише
Те, що я вже не в силах зігріть.

Тихий світ у безмежжі застигне,
Я у ньому знайду свій спочин,
І крізь мури бетонні природа
Пронесе мій загублений крик.

2024

Чому ти, мила, завжди у журбі?
Є врода, розум, щира доброта.
Чому ж у серці стільки самоти?
І день за днем лише одна журба.

"Бо він мене не любить, і тому
Моє тепло не гріє вже давно.
Чужі всі ті, що поруч день і ніч,
В душі до них вогню уже нема."

Чим серце він твоє в полон узяв?
Чим зміг він розум твій до сліз звести?
Чому надію в серці ти сховала?
"Бо не змогла я радість віднайти."

Розлука тінню серце огорнула,
Як холод лісу, вийшовши із мли,
Без звуку й слів у душу увірвалась,
Залишивши лише пусті сліди.

Болюча в серці пам'ять залишилась,
І тягне за собою тінь ночей,
Як незворотній, невмолимий час,
Що лине тихо в тиші без надій.

Нехай минуле в серці відпочине,
Як річка, що в морях своїх зника
Та в серці ще живе палке бажання,
Що тихо у коханні знов зроста

І навіть коли біль цей час змете,
В душі залишиться тепло прощання,
Де світло ніжне, мов весняний день,
Любов знайде і принесе натхнення.


2024

Мене обман в людському серці ранить.
Як сніг холодний, падає в долоні,
То гострий, ніби ніж, то тихий, сонний,
І в серці шрам від неї не зникає.

Мене обман в людському серці ранить.
Той, що здається зовсім невеликим,
Той, що вважають добрим, але диким,
І жодним словом я не заперечу

Мене обман в людському серці ранить.
Болить душа, і сміх вже не втішає.
І біль у серці, душу розриває.
Як темрява, що світло поглинає.

Мене обман в людському серці ранить.
Брехня залишає глибокі шрами.
Колись би меч поставив межу в слові,
Але сьогодні вже не допоможе.

Мене обман в людському серці ранить.
Залишені сліди час не зітре.
Пошуки правди туманні й марні.
І буря в серці ніяк не вщухне

2024

Так буває, що натовп — мов тінь,
Тільки сам ти в цій тиші один.
Друг не кожен, хто поряд стоїть,
Інколи він лиш вдаваний дим.

Ти не гірший, це люди не ті,
В них серця, мов застиглі граніт.
Серед безлічі схожих облич
Знаєш ти, що важливо лиш мить.

Ти шукаєш у простому тепло,
Та знаходиш лиш холод і скло.
Не сумуй, бо у світі цьому
Ще є люди, що щирі й живі.


2024

Вже сотню днів минуло,як я тебе чекаю,
В келихах вина тонув мій сум.
Десятки ночей добігли кінця,
А я все шукаю тебе у далекій імлі
------------------------------------
Я чекав тебе в мандрах безупинних,
Сотні міст пройшов у пошуках марних.
Тисячі доріг шукали твою тінь,
Зорі нічні вели мене у шлях.
------------------------------------
Чекав тебе з вітром і дощами,
Кілометри слів і тисячі листів.
Сміх твій у дощах чув вечорами,
В очікуванні мрій, що не збулись.
------------------------------------
Два серця, що б’ються, як гроза,
Три зламані пера, що згубили всі слова.
Сотні листів, що впали в забуття
Прагну знайти те, що зникло навіка
------------------------------------
І ось ти з’явилась на світанку,
Очі сяють, мов зорі у ночі.
«Вибач, я згубилась у мріях забутих,»
«Чи залишишся ти зі мной назавжди »

2024

Цей світ здригнувся від невдач
Колись він був квітучим раєм
Та захлинувшись кров'ю в мить
Він став жорстоким і зухвалим
Де промінь світла наче згас
Він загубився серед люду
Чиї серця закуті на віки
Всі наче сплять, ховаючись від болю
В надіях віднайти покій
І поки всі шукають миру
Там десь в пітьмі лютує кат
Його рука плюндрує все
На що впаде невтомний зір
він там де біль, страждання
Невпинні війни і журба
І всі неначе у кайданах
Чекають мить ту рокову
Коли за всі свої гріхи
Потрібно буде хрест нести


2024

Дві різні речі: любов і закоханість,
Перша - як вічність, друга - мінливість.
Обидві заманюють, обидві чарівні,
Але одна справжня, інша - примарна.

Любов - це світло, що радість дарує,
Закоханість - промінь, що вмить пропадає.
В одній є жар, що вічно палає,
В іншій - полум'я, що швидко згасає.

Звідки нам знати, де щастя шукати?
Між грою і пристрастю любов відчувати.
Коли в серці закоханість грає,
Любов, як зірка, повільно згасає.

Шукаючи радість в обіймах мінливих,
Ми часто втрачаємо почуття справжні.
Хай вірність і ніжність ведуть нас в житті,
Щоб не втрачати любов у боротьбі


2024

Вона та, що завжди говорить "все добре",
Навіть коли біль серце з'їдає.
Так хочеться просто уткнутись в плече,
Та поруч його, на жаль, не буває.

Вона та, про яку всі завжди говорять,
Ті, хто справжньої її не знає.
Як багато сліз, що в тиші лунають,
Усмішку бачать, що все приховає.

Вона з тих, що все здолає сама,
І здається завжди незламною.
І Поруч є люди, а вона все сама,
Так хочеться бути для когось тією самою.

Так хочеться знайти втіху в обіймах,
Щоб не ховати сльози, коли серце кричить.
Щоб хтось помітив, що "все добре"
Так часто приховує наскільки все болить.

Щоб вночі, коли тиша огортає,
Хтось тихо шепотів, що все мине.
Щоб поруч був саме той,
Хто зрозуміє і ніколи не піде.

Щоб душу зігріти теплом доброти,
Щоб поряд була людина одна.
Хочеться знати, що хтось допоможе
Пережити ці ночі, цей біль і цей страх.

2024