І знову холод, дощ, і сум.
І знову осінь.
Назустріч янголи без крил,
без рук і босі.

У світі множаться гріхи,
і смерть не спише.
Слова, замерзлі на грудки,
любов надише.

Виловлює рука смартфон
й новини зрання.
У нас дві теми, як завжди:
війна й кохання.

1
Свиня сміялася з левиці,
що в тої діточок – не гурт,
нема на що дивиться.
На рохкання озвавсь левиці гордий рев:
- Нехай одне, так лев!

2
Воли впряглися віз плуганити під гору,
а вісь немащена скрипіла раз у раз.
Тож круторогі мовили крізь змору:
- Ти стогнеш все. А жили тягнуть з нас!

3
Полохані всіма і звідусіль
(минулися часи Мазая-діда),
зобиджені на доленьку таку
зійшлись зайці топитися в ставку
та налякали жаб. Непроханий сусіда
моцарство жаб’яче в ставок шпурнув, як сіль.
Збентежились пухнасті самогубці,
замислились вухасті мудреці:
- На світі є за нас і боязкіші. Нехай живуть зайці!