Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Отея Такумі (2011)
Живу десь у своєму світі з окремою світобудовою, де важливе тільки буття усіх істот

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.820
Переглядів сторінки автора: 954
Дата реєстрації: 2025-01-15 08:24:41
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2025.04.21 09:01
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Білий світ і чорний дощ
Сріблясте поле з блискучою травою.
Біле небо, блакитні хмари.

Біжить по полю маленька істота,
Чимось нагадує дитя,
Чимось янголя,
А чимось квіточку біленьку.

У неї маленькі білі ручки й ніжки,
На лисій голівці намальовані квіти,
Кольорові, яскраві квіти.

У сірих очах переливаються
Чудесні хмаринки.
На прозорій сорочці відбиваються
Промені сонця, якого не видно.

Істота сміється.
Радіє цьому білому світі,
Який вона обов'язково розмалює.
Дерева будуть помаранчево-рожеві,
Трава — коричнева, земля — зелена,
Вода — фіолетова, гори — жовті.

Вона і сонце відшукає,
Розмалює його світло в різні кольори.
Щоб осявало те, що
Вона ще не знайшла й не зафарбувала.

В полі пусто, тихо, —
Вона додасть і звуки,
Чарівні, спокійні, радісні.

Аж тут вона почула щось.
Уперше за своє життя вона чує звук.
Він голосний, страшний,
Хочеться сховатися.

Вона повертається до нього:
Враз хмари стали чорні,
Усе біле замінилось сірим.

Почали падати з неба чорні краплини,
Все дужче і дужче,
Все важче і важче.

Трава, дерева, гори, озера —
Все темніє, похмуріє, чорніє
Здається, усе стає злим.

Істота боїться. Вона біжить.
Її біла шкіра теж чорніє.
Сорочка почала розчинятись.

Все важче бігти.
Все важче втекти від чорноти.
Істота падає в чорну траву.
Вона тепер плаче.
Не сміється.

Вона лежить.
Лежить, чорніє повністю.

Квіточки на її голові розтеклися,
Змішалися, теж стали темними.

І лежала так вона роки, століття.
Вже не плакала, просто вічно спала.

Але колись закінчиться чорний дощ.
З'явиться сонце, жовто-біле,
Заграє семиколірна веселка.
Хмари стануть білими, небо - блакитним.

Все стане кольорове, гарне.
З'являться і милі, чарівні звуки.

А маленьке тільце істоти
Стане частиною коричневої землі,
Родючого ґрунту.
І на цьому полі завжди тепер
Буде все найяскравіше.

Підлетить маленька кольорова пташка,
Сяде біля почорнілого зап'ястя
І заспіває дивовижну пісню,
Яку не почує ніхто,
Крім тієї, що лежала тут так довго
Під чорним дощем.