Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Отея Такумі (2011)
в місті тихо в день, а вночі вирує життя різних форм, навіть будівлі і бруківка оживають у своїх архітектурних діалогах

Інфо
* Народний рейтинг 0 / 0
* Рейтинг "Майстерень": 0 / 0
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Переглядів сторінки автора: 4750
Дата реєстрації: 2025-01-15 08:24:41
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2026.06.24 14:49
Автор у цю хвилину відсутній

Найновіший твір
Нескінченний дощ
Роздерта на шматочки
‎Свідомість.
‎На мільйони думок.
‎Страшних думок.
‎
‎Страшно жити.
‎Страшно спати у
‎Власній кімнаті.
‎Страшно бути собою.
‎
‎Як у клітці.
‎Як у страшному фільмі.
‎
‎Знову сльози.
‎Потоки страждань.
‎Струмки болю,
‎Який так майстерно
‎Намагалися втопити янголята.
‎
‎Янголята намагалися
‎Сховати чуже тіло
‎За тоннами тканини.
‎Та воно не діє.
‎Бо тіло ще існує
‎У чужому стані.
‎
‎Дивно.
‎Як же лицемірно ховатися
‎За цим неповноцінним словом.
‎Як же легко
‎Янголята забули
‎Те слово,
‎Сповнене страждань.
‎
‎Чужість від рідних голосів.
‎Свідомість замінили
‎Зручнішою
‎У рідних очах.
‎
‎Глухота.
‎Відсутність.
‎Не тут свідомість,
‎А десь в хмарах.
‎Чорних.
‎
‎Коли янголята
‎Вже втомилися
‎Топити океан розпачу,
‎Приходять інші.
‎
‎Сіро-червоні.
‎Змушують кричати.
‎Змушують біль тріщати.
‎Та не знищать назавжди.
‎
‎Вони створять
‎Новий образ.
‎Нову злу свідомість,
‎Яку перша боїться.
‎
‎Та не здатна перечити,
‎Бідолашна,
‎Бо вся ранена,
‎Бо вся у морі болю,
‎Вся у паскудній дивності.
‎
‎Все починає потопати.
‎І мовчки кричати.
‎У чорноті.
‎
‎Та все ж є веселка.
‎Рідкісна, маленька
‎І дуже боязка.
‎
‎В неї немає плану,
‎Вона не робить жодних дій.
‎Вона приходить до
‎Бідолашної істоти,
‎Яку катують водоспади розпачу,
‎І просто осяває малим дивом.
‎
‎Не дає це ніякої помочі.
‎Біль не випаровується.
‎Вічний смуток не тане.
‎Дивність не тікає.
‎Все лишається.
‎
‎Але свідомість
‎На мить
‎Просто мовчить.
‎Та й дивиться собі
‎На кольорове міні диво,
‎Наче мала дурепа.
‎
‎Та все ж їй все одно.
‎Як би не кричали янголята,
‎Як би не шепотіли гидоту
‎Сіро-червоні.
‎
‎І мовчки у сімох кольорах
‎Вони всі ловлять спокій.
‎Вони намагатимуться
‎Бути кращими.
‎Але вони не змінні.
‎
‎Марно сподіватися
‎Вилікувати хоч колись
‎Нескінченний дощ.