Сидить дівчинка біля дороги,
не плаче, не виє, тихенько сидить.
Заглянь в її очі — не побачиш добра.
Там лиш страшний-престрашний, жахливий кошмар.

Собака, що гавкала, вже навіть не виє,
лежить її мертве, холоднєє тіло.
Хотіла б вона ще почути господаря,
та тіло його вже таке ж холодне.

Сукня у дівчинки вже сіра, не біла.
Потерта, дірява, ніяк не гріє.
Коліна червоні — довго молилась,
печалью своєю з Богом ділилась.

Молиться дівчинка, не хоче вмирати,
та додому її прийшли злющі солдати.
Льодяні очі, жалю нема,
наче робот вбиває тут і там.

Ні слова більша вона не скаже,
злії люди вгляділи пропажу.
І рана на серці вже не заживе.
Не сидить вже дівчинка, бо скоро помре.
2025

І ось стою я на колінах,
Перед тобою, чи собою – я не знаю.
Дивлюсь у дзеркало – я хвора,
Душа моя мов тінь – невиліковна.
Не страшно себе не любити,
Страшно бути нелюбимою тобою.
Повідомлення прийшло, на очах сльози,
В душі моїй бушують грози.
«Не бути нам разом, ти вибачай,
Живи життям – мене ти не тримай.»
Хочу кричати – та сенсу нема,
Моя тиша – темна тюрма.
В серці мов камінь, що навіки застряв,
Душа моя мертва, а ти і не знав.
На віки вічні цю печаль не забуду,
Не житиму – лиш існувати буду.

2025