Кобзар оповідав
нецікаву казку:
крізь заражене
вибухом ядерної
квітки
місто
переганяли
солдатів
-виживуть чи ні?-
і вони згодом
зустрічали дембель
в могилі.

Нецікаву казку
про те, що
біля полігонів
ядерного упиря
були міста,
але їх доля
також нецікава.

кобзар прохав-
дайте,дайте доказати
казку,
нецікаву й безладну,
про те, як жебрак
залишив
свою медаль
у пащі
урни
і вмер поряд
із собаками,
не дочекавшись
гуманітарки
з Німеччини.

Кобзар прохав:
дайте доказати
нехай нецікаву,
зате правдиву
казку,
та його забрали
за жебракування.

Але і в капезе
він перебирав
уявні
струни
і продовжував
розповідати,
як у муках
конали солдати,
як сів в мерседеса
лисий
чиновник соцслужби
колишній

у темряві
завтра сонце
полонене
на сторожі
страчені гори
море випите
дракон зморений
йому гроші
заплатять скоро

Із земної утроби
Народжувалася
Цілюща крапля
Живої води.
Її вхопив
Синій ворон
І ось, скропляє
Лева пустелі,
Що тримав
Вороненя
У слабкій лапі,
Чекаючи
Передсмертної
Судоми.
Цілюща вода
Торкнулась
Спраглих світла
Зіниць
І лев, піднявшись,
Струсив гривою
І сповнив пустелю
Громом,
Сповіщаючи
Про своє
Нове життя
(а вороненя
із батьком
полетіли
шукати
іншої здобичі).

Та невдовзі
Чорний лев
Пішов до
Райдуги,
Бо більше
Не міг існувати
В пустелі.

Не кажи мені
Що житиму довго
І лиш у сні
Побачу нещастя
Я на дні
Повної чаші
Наче снігом
Вкриюся білим
Хай ця чаша
Розіллється сльозами
Доля наша
Не дасть
Послизнутись
Ми ночами зими
Землю вкрили
Лиш на путь
Лягло позабуте
Лиш дорога
Під Небом
Скривить інієм
Сльози
І крізь скло
Новим
Я встану
І боріння
І страждання
І грози
Нам наблизили
Царство
Казкове
Наша казка
На лебедях срібних
Білим млеком
По шляхах
Розлилася
Кажуть важко
А насправді
Так легко
Іти туди, де
Зоріються
Люди
2005 р.

Перед Великоднем
Коли Христос
Зійшов у пекло
Визволяти Адама і Єву
На самоті
Я мерз у хмарах

Коли ж смеркло
Полились рядки піснеспівів
Біля полум'я
Слухав янгольскі співи
Але Христа не чув
Він був унизу
За горами
За розмовами дощів
Серед людей
Святкував Великдень
Диво з див
Світле Воскресіння
2005 р.

Зміни серце моє кам'яне
на серце полотняне і дух мій освяти Духом Твоїм"
(Пророцтво Езикіїліно)


Зелений простір, вогники лампадок,
Що заквітчали клір мов дивом, ладом
Перед іконами – вєтвія в сльозах…
Душа блукає співом, немов садом,
І - дивний, первозданний той порядок,
Що осідає в піщаних серцях.

Які тріпочуть, зібрані докупи;
Ангели тчуть камінь, в плоть і кров.
І люди - люди. Люди!- наче
Зліта з ікони їм із хрестиком покров.
Й дух немічі побачить в згубі,
Як небом сходить відповідь
молитві з плачем.