Все пройде і в цьому світі,
забудуться всі тихі вечори,
забудуться твої щасливі дні,
і спогади десь у пітьмі,
закінчиться й твоя печаль,
твій смуток у пітьмі й нестямі,
твій тихий страх у глибині,
твої думки у голові.
Усе пройде, ти лиш повір.
Колись це точно все скінчиться.
Ти лиш дождись, прошу дождись,
я повернусь.
А ти не зникнеш?..
Я говорив це крізь всі сни,
не обіцяв, що точно все здійсниться.
Та лиш скінченність в глибині душі –
надію розпалила милосердну.
Колись закінчиться життя.
Коли? – Ніхто в житті не знає.
Та кожен жде, і лиш чекає,
коли фінал, ця полоса.
Коли настане тихий час,
коли прийдуть – тебе не буде.
І лиш тоді твоє ім’я –
згадають всюди.

15.III.2024

Серце моє, лишенько з тобою.
Чом мені здається, що горе над тобою.
Прийди, подивись на мене у вічі,
скажи, покажи – та дивом залишися.
Серце моє, сонечко яскраве,
не слухай ти чужих думок.
Створи ти світ, живи у ньому,
роби що хочеш, я даю
можливість покохати знову.
Ні. Не дам я знов тобі страждати,
без тебе світ вже не такий.
Серце моє, що ж за сила
так сковати у кайдани,
що не віддерти за віка.
Серденько моє.. вгомонися,
яке ж там горе над тобою,
що навіть розмовляти ти не годен?
Рідненьке, маленьке,
ти витримаєш, знаю.
Настане знову світлий час!
Та певне.. вже не в цьому світі.
Видь в тому вже тебе нема…
Не відчинити скуті ті ворота,
які вели у каяття.

18.XII.2023

Білим снігом все покрито –
наступило біле літо.
Літо – сніг, це не можливо!
В житті такого не було.
Повірте в чудо – «чудо-юдо»,
що у житті буває все.
Бува – що стухне сонце, що на небі.
Бува – закінчиться похмурий дощ.
Хотілось, щоб веселка знов сіяла…
Щоб не приходили ці грози у житті.
Хотілось посміхатись щиро…
Та у житті – це все дарма.
Настане літо, біле літо,
яке зітре людей у пил,
і вітром грізним звіє сильно.
Світ на мить весь стане білим.
Не буде сірих кольорів.
Та зацвіте немов Агава.
Повірять люди у любов!
Життю радіти будуть.
У біле літо
–
це любов…

5.XII.2023

Сьогодні дуже красивий місяць,
на небі сяє угорі – криштально чистий.
Чи згідні ви зо мною пані?
Одна зоря, яка в ночі,
сріблястим, білим, своїм сяйвом
освічує все навкруги.
Зимовий місяць – наче казка,
зігріє десь там у душі.
Не здогадається ніхто, що там на небі,
що срібним сяйвом там сія.
Для когось місяць – а це любов моя…
Але на жаль, любов холодна,
не здатна більше на життя.
Любити когось, як той місяць
сія у небі звідкіля…

29.XI.2023

Вона сиділа склавши руки,
одна на лавці під дощем.
У сірий, літній дощ розлуки
відчутно у повітрі тихий щем.
«Чи то любов була? Чи то здалося?..
А знаєш, байдуже уже!
Пройшли часи, та все забуто.
Ти з другою сидиш на тому ж місці,
де ми з тобою.. де ми колись…»
Ах, моменти ці – мов хмари швидкісні.
«Але ти знаєш… Я кохала.
Кохала так, немов земля моя палала!..
А ти.. а ти начхав на мене гірко»
Сказав, що: «Більше не люблю,
я знайшов собі інакшу, кращу, та її люблю»
«Ну і нехай, нехай здалося –
немов ти знов прийшов у сон,
та знов сказав..
слова ці.. сильно роздирають серце…
Але ти знай! Я знову тут –
на тому ж місці ясної любові,
буду чекати коли прийдеш,
і скажеш, що знову любиш…»

1.VIII.2023