Гудуть генератори, грізно гудуть:
за вікнами темно, дарма що не всюди.
Роки вгамували і нерви, і лють,
роки не лікують — лікуються люди.

Одним вистачає і місяця-двох,
а декому й решти життя буде мало —
закине спроквола недуги у льох.
Малесенький льох, де лиш мотлох тримали.

Нема вже майбутнього, тільки дурман:
зі стрічки новини оманами брешуть.
Ми всі на утриманні в інфоциган,
самі обираємо власну мережу.

Теперішній час домінує на сцені,
минуле у нетрях душі мерехтить.
Повітря забруднене — стогнуть легені,
вдихаючи запах прийдешніх століть.

Оце доокола — воно не назавжди,
життя ж бо мінливе, нас кличе мара!
Сідає у темряві втомлений гаджет.
Затих генератор, йому вже пора.

Максим Семибаламут, жовтень 2025