вітер сьогодні реве, мов реактивний двигун.
мав би я вітряка — сидів би та стриг прибутки;
а так — лиш тремчу й боюся, що буде лиш гірше й гірше.
я втратив кохану жінку — втрачу, либонь, і життя

-

дим пішов долиною, в грубі ледве горить.
я досі живий, та не радий: хіба ж то життя без тебе?
в хаті холодно й темно; надворі десь виє собака
так тоскно та безнадійно, ніби знає щось надто сумне;
а я собі застудився. скажеш, велике діло!
та все ж якась новина, а инших новин не маю

-

кохання, величне явище, стоїть на вершині світу,
балансуючи, щоб не впасти. а там, унизу — страшне!
зневага, байдужість, ненависть
у безлічі їхніх проявів і в безлічі поєднань.
коли я, здавалося, втратив її —
чому я не впав у те пекло?
мій янгол зі мною досі, —
тобто не він, а вона

-

"ж" означає жука, журавля, жайворонка та жабу.
"ж" означає жнива
"ж" означає жорстокість, "ж" означає жертовність,
"ж" означає жар, "ж" означає жах.
"ж" означає жагу, жаль, (жовтизну та жлобство),
"ж" означає жінку, "ж" означає життя

це не ліс
а натовп дерев
мов сірники тонких
настрашених вітром

тут кожен поспішає угору
якомога далі від сусідів
та вони не відстають

дерева прагнуть просторів неба
але своїм рухом
захаращують його

а найгірше
що тут навіть впасти
невільно

02.04.26

моя глибина —
це просто надмір мови
безглуздої та необов'язкової

у калюжах хлюпочуться діти
у ставках вилуплюються пуголовки
у морях розкошують риби

а для кого я
створила свою глибину

для чого залляла
цю рідну уголовинку
мертвою водою слів

тут росла ковила
безсмертки і молочай
полин і кермек

дикі півонії та півники ряхтіли
серед вибляклого весняного степу

тут куріпки висиджували яйця
і стрибали зайці
а чубатий жайворонок
дивився на все це згори
і язичок у його дзьобику
тремтів мов золота струна

те життя
що було прикуте до цієї землі
важкими ланцюгами взаємності
перетворилося на таємницю —

більше мертву
аніж живу

02.04.26

не витримую порівнянь
з власною тінню:
гнучка невагома
вона танцює цим світом
не зустрічаючи перешкод

шорстка кора дерев
не залишає на ній подряпин
прикрі слова незнайомців
проходять навиліт

вона горнеться до землі
знищена ваготою сонця
але не страждає від принижень —
попри все зухвала
попри все щаслива

якби світло було темрявою
тінь стала б у ньому
промінням

вона стрибає навколо мене
наче відданий пес

коли сонце зникає
тінь заполонює світ —

стає ніччю
аби я могла
бачити сни

01.04.2026