цей новонароджений птах
знає лише землю:
його очі для неба заплющені
його крила для неба голі

він знає землю на смак:
батьки годували його хробаками
з часточками ґрунту на слизькій шкірі

він знає землю на дотик:
не раз падав з гнізда
шукаючи за зниклими батьками
та звиклим смаком землі

тепер він знає і її колір:
земля обійняла його
нерозвинене тільце
розтулила ніжні повіки
немитими пальцями —

і він поміж темрявою землі
і темрявою смерті
побачив блакитне сяйво

09.08.2026

я прийду сюди знов —
неначе у рай
де все досі неназване
і своєю новою старою мовою
дам наймення:

цим лиловим квітам
що живуть коротко
та не помирають довго

цій сланкій траві
що своїми плодами
прицвяховує до землі

цьому рудому камінню
у матроській блузі
що сумує за морем в пісочнику

отим білим пташкам
тим рожевим деревам
тим кремово-жовтим хатам

і людині оцій
в облущеному дзеркалі
на внутрішньому боці дверцят
старої шафи

09.08.2026

це не півострів — це острів
оточений водами-морем
і землями-морем

тут я не все і не всіх знаю
та він напував мене
своєю водою
годував своєю землею
він — тепло моєї шкіри
він — мерехтіння в моїх очах

його вітри вирізьбили моє тіло
на подобу порожньої мушлі
його запахи заколисали мій розум
зробивши його кістяним
його звуки змушують мене усюди
шукати їхніх відлунь

цей острів — моє минуле
і моє майбутнє
а теперішнє —
лише хиткий місток без поруччя
на якому кожен мій крок —
намистина терпкої маслинки

08.08.2026

кидаючи насінину в землю
дарую їй свободу вибору —
проростати чи ні —
повертаю її власну долю —
жити чи загинути —
дозволяю самій виборювати
своє майбутнє

кидаючи насінину в землю —
неполоту неспушену суху —
лишаю її у пащі
байдужої випадковості
та позбавляю людської любові
яка теж є випадковою

безвідповідальна
недбала
безсила
виправдовуюся — правди шукаю
що росте як бур'ян
але знає межу

05.08.2026

тут панує зелений колір:
він пручається і тремтить —
та виструнчується
у рідкісні миті затишшя

там
де безбарв'я стинає зелений —
пахтить жовтий
міниться золотий
вони дзижчать прохально і тонко
немов оси
у пошуках води

фіолетове стає чорним
біле стає червоним
помаранчеве стає брунатним
і бридким

втрата яскравості
це втрата смаку
аромату
тепла

біле сіріє
чорне сивіє
рожеве тьмяніє
і тільки блакитне —
таке як було

доки сіро-біле у русі
доки тьмяно-рожеве пече

25.07.2026

я живу окрай тіла
обходжу його
як глибоку яму
намагаюся не дивитися униз

воно немов яйце
що з нього висмоктали увесь вміст
і тепер роблять писанку
малюють на поверхні
символи життя
якого вже немає всередині

це доокіл світ кольоровий
та світлий
а у ямі — чорно-червоний
більше схожий на смерть

12.06.2026

лякає усе
що безупинно розмножується
лякають діти — молодші копії
своїх батьків
лякають самовдоволено напнуті життям
вагітні жінки
лякає ваточник
що трупно-медовим запахом окреслює
та перекреслює небо

бог поставив смертну красу
на сторожі безсмертних душ

краса блякне від надміру повторень
душа блякне без її делікатного захисту

12.07.2026

відстань та недосконалість зору
перетворюють окремішності
на нетлінні кольори
без меж замішань та нестач
без гострої несумісності воль

а на віддалі руки
легіт розпушує кульбабку
насінинки-надії летять
і кожна байдужа
але й легковажно-прудка

світ вариться в окриленому тілі
на повільному дусі
і маревна вічність скипає у ньому
безнадійними кольорами

світ малює себе мною
світ малює мене начорно
світ замальовує мене білим
пухнастим безчассям

27.06.2026

вітер сьогодні реве, мов реактивний двигун.
мав би я вітряка — сидів би та стриг прибутки;
а так — лиш тремчу й боюся, що буде лиш гірше й гірше.
я втратив кохану жінку — втрачу, либонь, і життя

-

дим пішов долиною, в грубі ледве горить.
я досі живий, та не радий: хіба ж то життя без тебе?
в хаті холодно й темно; надворі десь виє собака
так тоскно та безнадійно, ніби знає щось надто сумне;
а я собі застудився. скажеш, велике діло!
та все ж якась новина, а инших новин не маю

-

кохання, величне явище, стоїть на вершині світу,
балансуючи, щоб не впасти. а там, унизу — страшне!
зневага, байдужість, ненависть
у безлічі їхніх проявів і в безлічі поєднань.
коли я, здавалося, втратив її —
чому я не впав у те пекло?
мій янгол зі мною досі, —
тобто не він, а вона

-

"ж" означає жука, журавля, жайворонка та жабу.
"ж" означає жнива
"ж" означає жорстокість, "ж" означає жертовність,
"ж" означає жар, "ж" означає жах.
"ж" означає жагу, жаль, (жовтизну та жлобство),
"ж" означає жінку, "ж" означає життя

це не ліс
а натовп дерев
мов сірники тонких
настрашених вітром

тут кожен поспішає угору
якомога далі від сусідів
та вони не відстають

дерева прагнуть просторів неба
але своїм рухом
захаращують його

а найгірше
що тут навіть впасти
невільно

02.04.26

моя глибина —
це просто надмір мови
безглуздої та необов'язкової

у калюжах хлюпочуться діти
у ставках вилуплюються пуголовки
у морях розкошують риби

а для кого я
створила свою глибину

для чого залляла
цю рідну уголовинку
мертвою водою слів

тут росла ковила
безсмертки і молочай
полин і кермек

дикі півонії та півники ряхтіли
серед вибляклого весняного степу

тут куріпки висиджували яйця
і стрибали зайці
а чубатий жайворонок
дивився на все це згори
і язичок у його дзьобику
тремтів мов золота струна

те життя
що було прикуте до цієї землі
важкими ланцюгами взаємності
перетворилося на таємницю —

більше мертву
аніж живу

02.04.26

не витримую порівнянь
з власною тінню:
гнучка невагома
вона танцює цим світом
не зустрічаючи перешкод

шорстка кора дерев
не залишає на ній подряпин
прикрі слова незнайомців
проходять навиліт

вона горнеться до землі
знищена ваготою сонця
але не страждає від принижень —
попри все зухвала
попри все щаслива

якби світло було темрявою
тінь стала б у ньому
промінням

вона стрибає навколо мене
наче відданий пес

коли сонце зникає
тінь заполонює світ —

стає ніччю
аби я могла
бачити сни

01.04.2026