Я в іншій країні.
Я розумію їхню мову,
і вони розуміють мене —
але це лише мова.

Я не розумію їхніх думок,
їхніх жартів.
Ми різні.

Я не ненавиджу їх.
Але й не люблю.

Коли я повернуся додому?
І чи буде все, як раніше?
Чи приїду туди вже чужим,
ніби іноземець
у власній країні?

Мені байдуже.
Я просто хочу додому.
Слухати наші жарти,
нашу мову.
Розуміти своїх людей.

Я більше не хочу слухати,
як про мою країну говорять погане.
І не хочу нічого доводити.

Вони все одно не зрозуміють —
я для них інший.

А в моїй країні
я такий самий, як усі.
Там я не чужий.

Я зараз тут.
І я не дозволю
мові в мені стихнути.

Не дозволю культурі
стати спогадом.

Не дозволю дому
стати лише словом.

Це наша мова.
І вона житиме.