Твоя радість – коштовність,
погляди плинно збирає.
В очах ніжна бездонність,
Бачу тебе, мов уперше,
Бачу тебе не востаннє.

Навіть у похмурий день
Хмарами настрій сповитий,
Ти — віддзеркалення мрій,
У рожевій кофтинці, як літо.

Якщо усміхаються люди,
у відповідь їм усміхнись.
Життя за межами любить
нагадати про себе за мить.
Не тримай у шухляді спонтанність,
і вдячність з долонь відпускай.
Не культивуй бездоганність,
Перлиною щирості сяй.

Сиплються зорі з небесної стелі,
ми дивимося в майбутнє крізь молитви,
завтра — закладкою в книзі, відоме
прочитане вчора лишило свій слід,
і серце вагається між ними й тепер,
підлога теперішнього під ногами гуде.

Відпочинок, коли всі тягарі
не зводять у прірву,
і крок твій не тягнеться ледь-ледь.
Коли видихаєш і маєш довіру,
що не трапиться щось шкереберть.

У грудях, мов троянди пекучі світанку, –
прагнуть в майбутнє стійко рости,
усміхаючись сонцю щоранку,
дарувати натхнення в цьому житті.

Ти скажеш: «Я сильна людина,
і всі перепони здолаю, авжеж»,
але часом береш відпочинок,
безумовно цінуєш себе й бережеш.

Весна малює проліски майстерно
У лісах, на клумбах біля дому.
Її художній смак і рішучий прояв —
Усе прикрашати кольором любові.

Мистецтво дивовижних змін триває,
Очей не відвести, така тендітна мить,
Блакитна квітка стільки в собі має
Краси, що серце полонить!

Ці почуття охоплюють зненацька,
Неначе неосяжне синє море.
Від справжніх хвиль вібрує простір.
Блакить квітує глибиною.

Промені завітали до оселі,
Ми з тобою щирі та веселі.
Почуття тендітні, березневі,
Кава зранку, квіти ці рожеві.

Заблищали очі від коктейлю слів.
Що це відбувається з нами навесні?
І в обіймах наших тануть голоси,
Зустріч душ у променях краси.

Червоні тюльпани, даровані тобою,
Життям яскравим квітнуть у руці.
Весна чарує сонячною грою,
Де щастя сяє у кожній пелюстці.