Реальність ілюзорна —
калейдоскоп.
В ній візерунки змін
і символи всього.

Щось бачиш — вислизне
від ока, що моргне:
далеке і близьке,
велике і мале,
відоме і незнане

у сприйнятті пливе
по океану сутності,
і є лиш споглядач.
Схопивши мить за хвіст,
вже споглядач — діяч.

Реальність ілюзорна —
живий калейдоскоп.
Повернеш в інший бік —
заграють скельця знов.

Стрімко мчать висновки,
Мов небо пронизують блискавки,
Негода грається з суттю оманливо,
Швидкість ця притаманна їй.

Хмари пливуть, тече форма у змінах,
Хтось вбачить вовка, а хтось — лиса.
Природа форм напрочуд мінлива.
А ми все одно в ній ловимо риси
І пишемо характеристики.

Та верхній шар належить зору,
Лиш хмара залишається собою.

Коли зв’язок насправді цінний —
Знайдеться спосіб зберегти його,
Наче камінець дорогоцінний,
Де є краса й людське тепло.

Відстань не лічимо хвилинами,
А близькість — кілометрами доріг.
Втрачає час свій вплив над тими,
Хто не боїться відчувати цей потік.

Мов зорі, розсипаємось по небу,
Хоч простір все ж один і неподільний.
Взаємне світло сенс життя посилює.
На невідомість серце відповідь знайшло.
Лист від душі, що вчасно надійшов.

Я пишу книгу думками —
вона захоплено пише мене.
Та щойно формується намір,
особисте краєвидом стає.

Поглянь — ось життя розгорнулось
сторінками яскравих уявлень,
де кожен випадковий малюнок
прозоро сенс відкриває.

У чернетці випробувань
немає помилок — є тільки шанси
у свободі здобути свій досвід,
підсумок без прохань з’являється.

Усе лаконічно існує: твій стиль,
твої фарби і звичай.
Життя пише себе безупинно
і знає тебе в обличчя.

Три хвилини до теплого погляду,
Наче гріється молоко.
Ніжність лаймового зефіру
Куточками губ — невагомо.

Світло мовчазне проникає,
Підсвічена взаємна мить,
Тиша між нами тане,
Мовби звук налаштовує світло.

Тінями метеликів плавно здіймаємось,
Вириваючись із лагідної темряви,
В єдиний візерунок сплітаючись —
Пізнаємо нескінченність всередині.

Бджола і джміль
Разом, куди не глянь,
Вона бешкетниця,
Він – лицар.

На полі квітів
Ласують нектар,
Гуде коханий
Біля чарівниці.

Такий пухнастий
І рудий клубок.
Вона ж до нього
Простягає крильця,

Струнка, легка,
Плете у промені танок,
Тепліє радість
У черевцях обох.

Все починалося з чистого листа,
Сидів і над листочком мріяв,
І простір виманив слова –
Бажання серця, волі і надії.

І наміром підкреслював думки,
Лист-свідок твоїх певних рішень,
В історії життя зʼявлялися рядки,
Як на гілках вже стиглі вишні.

В саду, де квітнуть дії і думки.
Все починалося з тебе...

Тонкі речі тихі й невловимі,
помітні оку не з першого погляду.
Кульбаби під сонечком золотіли,
стійко тримались у негоду.

На затишній зеленій галявині
про кращу долю навіть не мріяли.
Цілий світ собою розбарвлювали
ковдрою квіткового виміру.

Присутність людини -
Також подарунок життя.
Великий дар це усвідомити,
Гармонія стану є прийняттям.
Тепло всередині — відповідь ця.

Чудово, коли в тебе є співрозмовник,
Друг або брат, чи сестра,
Людина близька чи не дуже...
Присутність —
Це квітка життя,
Яку саме дізнаєшся, друже.

Ти обираєш, тебе обирають,
Для когось ти сенс, чуєш?
Навіть коли й гадки не маєш,
Тебе люблять, і ти когось любиш.

Що сказати? Присутність людини —
Завжди щось нове і водночас знайоме.
На іншому рівні стикаємось ми
І бачимо ближче, що схожі у чомусь.

А є і ті, що як рідні без слів,
Зайвих пояснень від них не чекаємо,
Бо дотик один лише до душі
І щось усередині вже відчуваємо.

Є й такі, про яких не забути,
Вдячність у серці, а можливо, і ні.
Ми обираємо долі маршрути,
Але нас обирають прожиті дні.

Слова, подарунки... присутність цінніша.
Відстань підсвітлює правду часом,
Людське тепло - річ найголовніша,
Спогади, де ви смієтеся разом.

Книга життя розгортає сторінки,
Ми бачимо дії — нас захоплюють вчинки.
Історія пише себе поступово
Твоїми руками, очима любові.

Серія випробувань —
мов серіал про нас,
та що для людини
важливіше, ніж цей час?

Його вже не відкласти —
транслюється в ефірі,
у прийнятті моменту –
ресурс твоїх зусиль.

Якщо ним стане ринг
й суперника рахунок,
то тільки справжня сила
веде свій підрахунок.

Відкритість до змагання—
це не вразливість, ні!
І надихає віру
свобода обертів.

Хто страху не корився –
не злічить перемог,
стає можливим те,
що бачить серцем Бог.

Чути гучний гуркіт,
Грім навесні
Розсерджено гримить —
Справжній правдолюб.

Вітер підіймається,
Гойдає гілля лісу,
Начебто заходиш
У лабіринти звуку.

Стиснули тісно зуби
У напрузі хмари,
Залишилось трохи —
Злива завітає!

Вже тремтять дерева,
Спокій розгубили,
А земля чекає
Життєвої сили.

Лягають літери на папір.
Мета їх — в слово об’єднатись,
щоб зміст до знаку донести
і читачеві зрозумілим стати.

В єднанні творчому й живому
до сенсу прагнуть без конфузу,
контрастом голосних і приголосних
сплітаються в бездоганний вузол.

У твоїй усмішці радощів більше,
Ніж в одному святковому дні.
Голос бринить солодше й глибше,
Коли очима ти всміхаєшся мені.

Від почуттів, що спогади малюють,
До тебе, як до рідної душі,
Мої думки довірливо шепочуть
Лише тобі призначені вірші.

Стриманість поривів не ховай у скарбничці.
Пророни сльозинку, подаруй їй шлях
Стежкою думок, наче в добрій звичці,
Проведи емоцію — стане легше так.

Щоб не забажалось зберігати далі,
Запитай, що прагне берегти душа.
Серцем обирай: ціле чи деталі?
Спокій, рівновага — найцінніший скарб.

Твоя радість – коштовність,
погляди плинно збирає.
В очах ніжна бездонність,
Бачу тебе, мов уперше,
Бачу тебе не востаннє.

Навіть у похмурий день
Хмарами настрій сповитий,
Ти — віддзеркалення мрій,
У рожевій кофтинці, як літо.

Якщо усміхаються люди,
у відповідь їм усміхнись.
Життя за межами любить
нагадати про себе за мить.
Не тримай у шухляді спонтанність,
і вдячність з долонь відпускай.
Не культивуй бездоганність,
Перлиною щирості сяй.

Сиплються зорі з небесної стелі,
ми дивимося в майбутнє крізь молитви,
завтра — закладкою в книзі, відоме
прочитане вчора лишило свій слід,
і серце вагається між ними й тепер,
підлога теперішнього під ногами гуде.

Відпочинок, коли всі тягарі
не зводять у прірву,
і крок твій не тягнеться ледь-ледь.
Коли видихаєш і маєш довіру,
що не трапиться щось шкереберть.

У грудях, мов троянди пекучі світанку, –
прагнуть в майбутнє стійко рости,
усміхаючись сонцю щоранку,
дарувати натхнення в цьому житті.

Ти скажеш: «Я сильна людина,
і всі перепони здолаю, авжеж»,
але часом береш відпочинок,
безумовно цінуєш себе й бережеш.

Весна малює проліски майстерно
У лісах, на клумбах біля дому.
Її художній смак і рішучий прояв —
Усе прикрашати кольором любові.

Мистецтво дивовижних змін триває,
Очей не відвести, така тендітна мить,
Блакитна квітка стільки в собі має
Краси, що серце полонить!

Ці почуття охоплюють зненацька,
Неначе неосяжне синє море.
Від справжніх хвиль вібрує простір.
Блакить квітує глибиною.

Промені завітали до оселі,
Ми з тобою щирі та веселі.
Почуття тендітні, березневі,
Кава зранку, квіти ці рожеві.

Заблищали очі від коктейлю слів.
Що це відбувається з нами навесні?
І в обіймах наших тануть голоси,
Зустріч душ у променях краси.

Червоні тюльпани, даровані тобою,
Життям яскравим квітнуть у руці.
Весна чарує сонячною грою,
Де щастя сяє у кожній пелюстці.