Роки фарбують сивиною скронi,
Рядками орють зморшки, як рiллю,
А думи наче норовистi конi
Не знають втоми, ринуть без жалю.
Зiйшлося все на цiй предовгiй нивi:
Наïвнiсть, цнота, радiсть та печаль,
Докiр i сумнiв, помилкИ вразливi,
Усе лягло на пам'ятi скрижаль.
А далi безлiч манiвцiв звабливих,
Яким пiти й куди вiн заведе?
Вiзьму в дорогу рiй хвилин квапливих -
Можливо ще згодяться де-не-де.

Я есть Єврей, якого вiри сила
Нiким звойована ще не була,
Не раз, не сто втикали в душу вила,
Стирали в порох, а вона цвiла.
Брати моï, набожнi та безбожнi,
Ми е нiщо без вiри та надiй
Єднайтесь разом,
тiльки так спроможнi
Зростить свободу на Землi Святiй.
Долали бiди, зраду та зневагу,
Масади рештки, Бухенвальду дим
Давали нам натхнення та звитягу-
Кадiш - за мертвих, Амiда - живим.
Тепер не буде легко нас здолати,
Зганьбити вiру, знищити людей
Бо я не жид, не юде - варто знати
Пишаюсь, стверджую, що я - еврей!

Я зберу оберемками спогади,
Та накрию ïx смутку рядном,
I залишу на припiчку здогади
Пiд забутим принишклим вiкном.
Обiму я в душi необiймане,
Не шукатиму правду в винi,
Та сховаю у нишпорку спiймане
Почуття, що мовчить у менi.

Роки зiбрались в зграйку на парканi,
Злiчить не встигнеш-сплинуть в небуття
Полишать тихi спогади в туманi,
Про те, чому немає вороття.
Вони зiйдуть пожовклим листопадом,
Стомившись, ти присядеш на ослiн,
В твоє життя зайшовши диво-садом -
Вiрвусь i цвiтом впаду до колiн.
Тiкаю в свiт, забувши про притомнiсть,
Iду один по скошенiй стернi,
А ти приходиш ангелом натомiсть,
Зiйди ж на мить й залишись у менi.

Наснилась менi осiнь на чужинi-
Ота барвиста, щедра, гомiнка,
Вона перекладала щось у скринi,
Газдиня справна, панi клопiтка.
Я ледь нiяковiючи спитався,
Чи досить буде часу до зими,
А бузько вже у вирiй лаштувався,
Та в бубни грали лучнiï громи.
Дiстала обережно, та вiддала,
Вiтрисько лащив поростi дiбров,
Це все тобi зозуля накувала -
Не там шукав, а зараз, тут, знайшов.
Ф.Ходак 3.01.2026

Я хочу повернутися в Карпати,
Де час прилiг спочить промiж смерек
Та вiтру колискову заспiвати
Нехай дрiмає в гостях у лелек.
У схованки погратися з туманом,
Як знак лишити подих на росi,
Наповнюючи голову дурманом,
Плекатись в рутi, в неземній красi.
Зiгрiтися душею зрiвши ватру,
Покласти зорi в кучму для сiвби,
I сiсти на ослонi поруч шатру,
Без страху, без докору, без журби...
Ф.Ходак 27.12.2025