Малюю картини не пензлем i фарбами,
Пишу я словами iз рiзними барвами.
Є барви у словi, що рани загоять,
А є i такi, що у душу заходять.

Гармонiя слiв - це оманливе марево,
Впiзнаеш на смак некуштоване вариво?
То в кожнiй картинi є свiтло та тiнi
Порядок i хаос у барв мiшанинi.

А знаєш, найважче за все усвідомити —
Зливаються барви сумнi з веселковими.
Слова помiркованi, й нiби у римi,
Та сенсу не мае у ïхньому плинi.

Буденнiстю сповненi залишки лiрики,
Складаються вIршами з плямами бiлими.
Барвистi слова б'ють на сполох у скронi
Натхнення застрягло у прози полонi.

Стоять вiтряки на дорогах нездоланi,
Навколо поля розпростались неоранi.
Де взяти натхнення, терпiння та хисту
Та як пiдiбрати тут барви по змiсту?

27.08.2026

Нам кажуть, що час лiкує,
Тамує вогонь в душi,
Та завжди, чомусь, бракує
Повiтря на тiй межi,
Що крає на "до" i "пiсля" -
Де брилами вiн застиг,
I як незворотно вיївся
В останнє моє "прости".
А далi, як бiг по колу,
Тiкай-невтiкай - дарма,
Розкинутий просто долу
Та звiльнений вiд ярма.

22.08.2026

Роки фарбують сивиною скронi,
Рядками орють зморшки, як рiллю,
А думи наче норовистi конi
Не знають втоми, ринуть без жалю.
Зiйшлося все на цiй предовгiй нивi:
Наïвнiсть, цнота, радiсть та печаль,
Докiр i сумнiв, помилкИ вразливi,
Усе лягло на пам'ятi скрижаль.
А далi безлiч манiвцiв звабливих,
Яким пiти й куди вiн заведе?
Вiзьму в дорогу рiй хвилин квапливих -
Можливо ще згодяться де-не-де.

Я есть Єврей, якого вiри сила
Нiким звойована ще не була,
Не раз, не сто втикали в душу вила,
Стирали в порох, а вона цвiла.
Брати моï, набожнi та безбожнi,
Ми е нiщо без вiри та надiй
Єднайтесь разом,
тiльки так спроможнi
Зростить свободу на Землi Святiй.
Долали бiди, зраду та зневагу,
Масади рештки, Бухенвальду дим
Давали нам натхнення та звитягу-
Кадiш - за мертвих, Амiда - живим.
Тепер не буде легко нас здолати,
Зганьбити вiру, знищити людей
Бо я не жид, не юде - варто знати
Пишаюсь, стверджую, що я - еврей!

Я зберу оберемками спогади,
Та накрию ïx смутку рядном,
I залишу на припiчку здогади
Пiд забутим принишклим вiкном.
Обiму я в душi необiймане,
Не шукатиму правду в винi,
Та сховаю у нишпорку спiймане
Почуття, що мовчить у менi.

Роки зiбрались в зграйку на парканi,
Злiчить не встигнеш-сплинуть в небуття
Полишать тихi спогади в туманi,
Про те, чому немає вороття.
Вони зiйдуть пожовклим листопадом,
Стомившись, ти присядеш на ослiн,
В твоє життя зайшовши диво-садом -
Вiрвусь i цвiтом впаду до колiн.
Тiкаю в свiт, забувши про притомнiсть,
Iду один по скошенiй стернi,
А ти приходиш ангелом натомiсть,
Зiйди ж на мить й залишись у менi.

Наснилась менi осiнь на чужинi-
Ота барвиста, щедра, гомiнка,
Вона перекладала щось у скринi,
Газдиня справна, панi клопiтка.
Я ледь нiяковiючи спитався,
Чи досить буде часу до зими,
А бузько вже у вирiй лаштувався,
Та в бубни грали лучнiï громи.
Дiстала обережно, та вiддала,
Вiтрисько лащив поростi дiбров,
Це все тобi зозуля накувала -
Не там шукав, а зараз, тут, знайшов.
Ф.Ходак 3.01.2026

Я хочу повернутися в Карпати,
Де час прилiг спочить промiж смерек
Та вiтру колискову заспiвати
Нехай дрiмає в гостях у лелек.
У схованки погратися з туманом,
Як знак лишити подих на росi,
Наповнюючи голову дурманом,
Плекатись в рутi, в неземній красi.
Зiгрiтися душею зрiвши ватру,
Покласти зорi в кучму для сiвби,
I сiсти на ослонi поруч шатру,
Без страху, без докору, без журби...
Ф.Ходак 27.12.2025