Розбилась колиска – і серце ураз защемило,
Додолу полилося свіже червоне вино.
Те світло під стелею так невблаганно сліпило,
А ти за дверима молився в вечірнє вікно.
А потім отак понеслось і не раз помирали
Колиска й надія на перший дитячий крик.
День сльози ковтав, лікарі співчутливо мовчали,
А ти вже не плакав, змирився, чи, може, звик.
Обом вже ненависна темна шпитальна палата,
Й на тілі рубці, як сліди на асфальті від шин.
Я чула, що то за гріхи наші бувші розплата.
Та, Господи, …хто ж із нас так нагрішив?