Запитали небораку, де найсмаженіші раки-
Сонцем ясним обпилися,
І схопили ріки в руки-
І посліду не обралися.
Плутається носоглотка в одах цитрусу,
Булькотять пиріжки в муках азбесту.
При вході знов прибулі зачаровані
На виході замуштровані, заціловані.
"Моменту" свого чекаючи
Нам хіти заспівав замурзаний...

У неба очі сині-сині,
У погляді його тремтить одвічна даль.
О скільки ж суму в стрічці журавлинній!
То відзеркалює земна людська печаль...

У груди жар, у очі прохолоду,
Від нього не сховатись, не втекти,
В небеснім океані насолоди
Щоб не втопитись мушу я плисти

В його очах божественне кохання,
Погляньмо в небо разом, хоч на мить
І диво стане - у теплі світання
В людських очицях попливе блакить...

Ми іграшки відносно один одного
Нам листопад - рожеве листячко
І вітру не страшно холодного.
Яскравих фарб на двох нам вистачить.

Співати нам і солодко і весело
Та зась - допоки гра не спиниться,
Не засія, незаіскриться веснами ,
Та у шухляді ветхій не опиниться.

Хай часом ми нудьги не оберемося,
Чи будемо на свято роздаровані,
Підемо просто і не повернемося
І не закохані , і не розчаровані

Легким та чорним попелом лапатим
Упала ніч.Сліди твої в траві лишила
Зненацька в таємничій самоті чекати
Роси неспитої, живої, новоспілої.


В твоїх очах плив коник дерев"яний.
Застигли зорі у небесному кришталі.
І білі ніжні руки колисчані
Тобі фату у коси мережали.


І знов заграли стишені мотиви,
Мов берегли натхнення струни ніжні,
Немов чекали миті того співу
Століттями, роками, тижнями...

Полетів би я , долав би крилами
Перешкоди з хмарами
Щоби зустрітись з примарами
Твоїми, рідними і милими

Цілував би пошепки
Тіло між прикрасами
Відлякав би гримасами
Печаль ситу непрошену

Твою улюблену мелодію
Буду з вітром співати
Буду акомпонувати
Перед твоєю вродою