Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Ігор Калинець (1939)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Тетяна Мельник, [ 2006-02-21 12:03:18 ],
на сторінці поезії     "Осінь"   Калинець Ігор

на білий лист цей запис - мов сонце
(білий засмучений пролісок)
сивою крапкою світ
по стежині сльози котиться...
Коментатор Майстер Рим, [ 2006-02-24 01:59:01 ],
на сторінці твору     "Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук"   Калинець Ігор

Дуже добре, що маємо цю статтю пана Василя Терещука, правда? Тому, що в ній огром - і поезії, і боротьби, і подальшого існування Поета... Чи є пан Ігор Калинець ледь не єдиним нинішнім справжнім поетом Львова? Однозначно - ні, не згідний, що єдиним. Чи є він Достойником, який чесно переходить своє ой непросте поле життя-буття? Так, без сумніву!
Але, чи можна "скандально" переривати виставу в театрі, яку хочуть подивитися глядачі? Мається на увазі один з перших показів "УБН" в театрі Марії Заньковецької у Львові. Ні! Чи така боротьба личить витонченому в ранній своїй поезії Майстру? Ні. Зрілому поету хіба подобає зривати виставу інших цілком зрілих майстрів? Ні. Чому ж так стається? Чи не постійний спротив вбиває в нас витонченість? Терпимість? Зменшує бажання відчути і зрозуміти...
Так, читаючи другий том двотомника Ігора Калинця, бачу творчі втрати, які принесли поету таборні поневіряння, життя на висланні. Можливо, репресивна машина розтрощила ту стезю, якою, керуючись надтонкими відчуттями прекрасного лірика, йшов поет? Поета змусили мужніти в умовах інших, зовсім йому не потрібних? змусили його боротися за себе, та й, великою мірою, за нас, - і цим сильно вплинули на його подальшу долю. Можливо, шановний Василь Терещук вважає, що Доля нашого поета склалася ідеально? Не думаю, але в мене відчуття, що таки все могло бути менш трагічно. Можливо тут і ключ до драми "шістдесятників" в цілому. Проводячи паралель, скажу, що ніяка нація в СРСР не була так замучена за рідне слово, як наша. І ми повинні це пам'ятати, віддавати належну шану нашим поетам-борцям, і сподіватися, що на фундаменті в т.ч. їх здобутків, ростиме українська поезія, але вже у боротьбі авторів із самими собою.
Коментатор , [ 2006-02-24 14:54:26 ],
на сторінці твору     "Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук"   Калинець Ігор

Відповідь МАЙСТРОВІ РИМ

Шановний дописувачу.
Один гіркий п’яничка колись сказав мені:”Поезія – це не професія, а спосіб життя”. Кажу про це, бо читав ваші вірші. Рими там є, а от до майстерності ще - як до неба. Відчувається, що ви хочете опанувати професію поета. Але жити як поет – вам не до снаги. Ви ніколи, так як Калинець не підведетеся у заповненому залі і не крикнете, що вистава – ганебна. Навіть якщо її зміст паплюжитиме пам’ять ваших загиблих друзів. І не вліпите ляпаса якомусь чинуші, так як це робила Ліна Костенко. Щоб так діяти, треба народитися поетом. Справжні поети – натури цілісні. Вони не хочуть жити за законами сотень місцевих „майстрів рим” - увечері писати вірші, а зранку бігти заробляти бабло.
Так, у Калинця ідеальна доля як для українського поета. Така як у Шевченка, Стуса і всіх розстріляних поетів 30 років.
Вам, розсудливим і поміркованим, цього не зрозуміти. Через те і залишитеся не поетами, а тільки майстрами рим.
До слова, про театр. Ви кажете, що там працюють інші майстри. Я знаю їх усіх. І найголовніший із них – постановник УБН, коли Калинець сидів, ставив вистави про вождя пролетаріату.
Я ніколи не забуду, як у середині 80-их ся людина прийшла на вечірку у Спілку письменників і читала, як вона сказала, свій улюблений вірш Бориса Олійника „Я комуніст і цим усе сказав”. Сьогодні він – патріот України. І на ваш погляд – не менший майстер, аніж Калинець.


Коментатор , [ 2006-02-24 15:27:36 ],
на сторінці твору     "Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук"   Калинець Ігор

P.S.
Про боротьбу.
Що за тавро - поет-борець. Ви часом не радянську літературу в універі викладаєте? Калинець у поезії ні з ким не боровся. Він просто писав.
Тому звання борця, особливо "борця з самим собою" залиште собі.
Коментатор Тетяна Мельник, [ 2006-02-25 21:30:19 ],
на сторінці твору     "Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук"   Калинець Ігор

"Чи є пан Ігор Калинець ледь не єдиним нинішнім справжнім поетом Львова? Однозначно - ні, не згідний, що єдиним" - репліка пана МАйстра.

Я абсолютно погоджуюсь із цією тезою. Оскільки... знаю особисто іще одного поета (а насправді і не одного), книгу якого ось тримаю в руках. Ім"я людини, з якої я би хотіла розпчоати свій коментар - Мирослав МАринович. Поет - що належить до тієї когорти людей, яких назвав пан Василь: "Так, у Калинця ідеальна доля як для українського поета. Така як у Шевченка, Стуса і всіх розстріляних поетів 30 років".

Пан Мирослав також пройшов усі Дантові кола табірних поневірянь на Соловках, і ось переді мною його роздуми, його серцебиття, що називається книгою "Українська ідея і християнство". Гадаю, що його думки дадуть чіткі відповіді на деякі (досить складні для цивільної людини порядного суспільства) запитання. Книгу, яку він написав, була створена завдяки "метафізичним здогадам внаслідок табірних прозрінь". Для колишнього політв"язня підставою для сміливості братися за найскладніші екзистенційні питання став досвід десятилітнього ув"язнення та заслання, оскільки "в тюрмах і карцерах душевний нерв людини надзвичайно оголюється, і вона трепетно постає перед Богом без посередників".
В.Стус у щоденнику, який писав на Соловках, написав подібну фразу - він дякував Богу за цей жорстокий обшир "Чотири на чотири" - бо тільки так поет знайшов той свобідний, метафізично-незалежний шлях власного духу, і власної свободи. І це написала людина, що провела у неволі близька 15 років...

Мені здається, що фраза пана Майстра про "ключ до драми шістдесятників в цілому.... бачу творчі втрати, які принесли поету таборні поневіряння, життя на висланні" - має сенс тільки тоді, коли про це говорить людина, яка в прямому значенні і є причетною до так званої драми (а я би це назвала своєрідним філософським явищем). Мають бути підстави "зсередини", щоб робити такі висновки, але! не з зовні.

Всі ці речі (як на мене) мають мати характер не різких нападів та звинувачень, а конструктивного діалогу-полілогу. Інакше - ніхто нікого ніколи не почує і не докричиться.

P.S.Прошу сприймати мій коментар виключно як роздуми на тему статті "Довершений світ І.Калинця"...
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-02-26 17:15:53 ],
на сторінці поезії     "Ілюзія"   Калинець Ігор

Дуже цікавий вірш. З поетичного надпростору 1967 року ліричний герой дивиться на себе завтрашнього через в майбутньому отримані відчуття. Ніби в русі по колу не може вийти за межі Долі, за млу, з Ілюзії.
Але щось трохи мене напружує, коли читаю-перечитую текст. Рядок - "бо все мені навспак, уже навспак" ?
Чому б так? "Навспак" за визначенням - назад, у зворотному напрямі. Тобто, все "мене" тягне назад, уже назад, у зворотному напрямку. І є якесь милосердне рішення проблеми - "Таке припізнене забарне милосердя", що сховане у відповіді на
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?""

"бо все мені навспак, уже навспак.
Ліричного героя сильно тягне назад, якусь минулість - "той забуток" напружено, запопадливо "загарливо ловлю", і "ловлю" з великим смутком - при чому, це "ловлю" витягується ледь не на все життя, з обріїв якого відбитою хвилею лине відчуття, що є
"супроти смутку вутлим
наш прошумілий швидко шлюб" -
смутку за ким, за чим? Мені видається, що за тим станом, коли стояло питання поєднання між, в основному, духовним і в, основному, тілесним? Тобто стояло питання Долі ліричного героя? –
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?"
Щось там з долею героя, коли він вертається до цього питання із майбутніх обріїв, відбудеться, за чим все життя смуток, який намагається втамувати переконаннями, що нічого вже не зміниш, що ось в коханій стиглість його життя, у світі за вікном, і далі, з відчуттям вутлості -
"Не зміниться ніщо віднині і навіки -
тобою пахне стиглість і така ж на смак.
Осанна тому світові, що в вікнах,
бо поза ним чи не ілюзія сама."
Ліричний герой майже переконав себе, так? що вся стиглість в Ній ( в милій), хай навіть з відчуттям сильного смутку, і що це є, в тому числі, стиглість усього світу, що в вікнах (осана йому), - "бо поза ним чи не ілюзія сама." Ілюзія, що можна щось було поправити, аби життя не видалось потім вутлим, мати кращу Долю?
"бо все мені навспак, уже навспак."
Після такого невеличкого аналізу розумію, що випадає “уже”, “уже” й напружує – тільки воно не вкладається для мене в логіку моїх попередніх роздумів, більше того “уже” все перекреслює, “уже” - є констатацією обов’язковості руху назад – і це протиріччя не на благо тексту, бо руйнується істинність ілюзії, що так майстерно вибудовується автором.
Тому видається кращим рішенням використати інше слово
“бо все мені навспак, усе навспак”?
Коментатор Володимир Ляшкевич, [ 2006-02-26 20:36:13 ],
на сторінці твору     "Довершений світ Ігоря Калинця. Автор Василь Терещук"   Калинець Ігор

Згідний, з паном Майстром, щодо більшої кількості справжніх поетів у Львові. Згідний і з іншим. Раз Господь грубо не втручається навіть у всілякі свинства, що вчиняють люди, то і поети повинні брати з Нього приклад. Був Федір Стригун грішником, чи не був, є каяття чи не має - справа, зрештою, самого Федора Стригуна, а ще Господа.
Щодо думки про ключ до драми шістдесятників (якщо така драма існує, бо в кожного своє) - то вважаю, що знаходячись з боку Поезії, майстер знаходиться не ззовні, а з середини явища.

Спробую навіть підтвердити ці відчуття пана Майстра Рим на прикладі аналізу одного вірша самого Ігора Калинця.
Майстер Рим говорить - "Можливо, шановний Василь Терещук вважає, що Доля нашого поета склалася ідеально? Не думаю, але в мене відчуття, що таки все могло бути менш трагічно..."

ІГОР КАЛИНЕЦЬ "ІЛЮЗІЯ"
Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?
Таке припізнене забарне милосердя,
бо все мені навспак, уже навспак.

Між призабулих буднів той забуток,
огарок той загарливо ловлю,
і видасться супроти смутку вутлим
наш прошумілий швидко шлюб.

Не зміниться ніщо віднині і навіки -
тобою пахне стиглість і така ж на смак.
Осанна тому світові, що в вікнах,
бо поза ним чи не ілюзія сама.

1967 р

Дуже цікавий вірш. З поетичного надпростору, в 1967 році ліричний герой дивиться на себе завтрашнього через в майбутньому отримані відчуття. Ніби в русі по колу не може вийти за межі Долі, за млу, з Ілюзії.
Але щось трохи мене напружує, коли читаю-перечитую текст. Рядок - "бо все мені навспак, уже навспак" ?
Чому б так? "Навспак" за визначенням - назад, у зворотному напрямі. Тобто, все "мене" тягне назад, уже назад, у зворотному напрямку. І є якесь милосердне рішення проблеми - "Таке припізнене забарне милосердя", що сховане у відповіді на
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?""

"бо все мені навспак, уже навспак.
Ліричного героя сильно тягне назад, якусь минулість - "той забуток" напружено, запопадливо "загарливо ловлю", і "ловлю" з великим смутком - при чому, це "ловлю" витягується ледь не на все життя, з обріїв якого відбитою хвилею лине відчуття, що є
"супроти смутку вутлим
наш прошумілий швидко шлюб" -
смутку за ким, за чим? Мені видається, що за тим станом, коли стояло питання поєднання між, в основному, духовним і в, основному, тілесним? Тобто стояло питання Долі ліричного героя? –
"Що суджено і що лежить на серці,
як пахне стиглість і яка на смак?"
Щось там з долею героя, коли він вертається до цього питання із майбутніх обріїв, відбудеться, за чим все життя смуток, який намагається втамувати переконаннями, що нічого вже не зміниш, що ось в коханій стиглість його життя, у світі за вікном, і далі, з відчуттям вутлості -
"Не зміниться ніщо віднині і навіки -
тобою пахне стиглість і така ж на смак.
Осанна тому світові, що в вікнах,
бо поза ним чи не ілюзія сама."
Ліричний герой майже переконав себе, так? що вся стиглість в Ній ( в милій), хай навіть з відчуттям сильного смутку, і що це є, в тому числі, стиглість усього світу, що в вікнах (осана йому), - "бо поза ним чи не ілюзія сама." Ілюзія, що можна щось було поправити, аби життя не видалось потім вутлим, мати кращу Долю?
"бо все мені навспак, уже навспак."
Після такого невеличкого аналізу розумію, що випадає “уже”, “уже” й напружує – тільки воно не вкладається для мене в логіку моїх попередніх роздумів, більше того “уже” все перекреслює, “уже” - є констатацією обов’язковості руху назад – і це протиріччя не на благо тексту, бо руйнується істинність ілюзії, що так майстерно вибудовується автором.
Тому видається кращим рішенням використати інше слово
“бо все мені навспак, усе навспак”?

Так чи інакше, думки пана Майстра співпали з моєю логікою трактування вірша шановного Ігора Калинця, щодо відчутого смутку...

Щодо висловлювань пана Василя Терещука, то вони видаються абсолютно некоректними. І дуже далекими від неба. Чи в такому стані вам вдається писати вірші, пане Василю? Чи не перестали ви бути поетом, як і багато інших бійців за чистоту рядів...

Отож, повертаючись до шановного Ігора Калинця, маю близьке з Майстром Рим відчуття, що рання творчість поета, в обсязі його інтимної лірики, в основному зібрана в томі "Пробуджена муза", є видатним явищем для української сучасної поезії.

Але енергії оновлення, очищення, актуального суспільного звучання Шевченка, та Стуса у Ігора Калинця не знаходжу. Є чітка позиція тонкого лірика, чия творчість, тут я знову згідний із Майстром, могла би принести набагато більше дивовижних за красою творів, якби не тривале насильство над автором.

Коментатор Майстер Рим, [ 2006-02-27 17:41:12 ],
на сторінці поезії     "Двома пальцями (закінчення)"   Калинець Ігор

Напевно, схожою на цей вірш виглядає поезія для дітей, яку нині пише шановний пан Ігор Калинець? Може редакція щось опублікує?
Коментатор В'ячеслав Романовський, [ 2011-01-04 20:27:27 ],
на сторінці твору     "Олена Рибка «Бандери дністрових лодзь»"   Калинець Ігор

Оленко, радий за тебе. Гарна вийшла публікація.