Все навколо оживає і шумить,
Дерева наче розмовляють.
Їхні маленькі листочки
З дому кудись літають.

Квіти всюди радіють,
Ароматом п'янким розпускаються.
Різними барвами райдуги,
До сонця наче всміхаються.

День ховає
Наші приспані надії.
Ще серце співає
І здійснюються мрії.
Збуджують таємницю ночі,
Все розкажуть його очі,
Як жив і як любив.
Чекав, а вона не прийшла,
Може іншого знайшла.
Їздив по світах,
Шукав всюди тепла.
ЇЇ породила весна,
Відкрило серце літо,
Спянило пахучим цвітом.
Вона так полюбила його,
Хоч він тепер далеко
І не знав про її любов.
Він спав і нелегко,
Вкотре наснився той сон.
В якому він її любив,
Таку мрійливу і довірливу.
Як тоді її згубив,
Коли володіти нею захотів,
А вранці двері зачинив.
Почастішало серцебиття,
Перевернулось все її життя.
Пройшли стежками їх роки,
Вони стали вже батьки.
Все в минулому зосталось,
Але у снах своїх вони ще досі
Один до одного літають.

Мені здається ти мене не любиш
І напевно ніколи не кохав.
Твої слова як мелодія Шуберта,
Та ти свою мрію не спіймав.

Ти кажеш, що світанок серпанковий
Буває тільки у казках.
Я ж бачила його, він чудовий,
Нажаль він лише у твоїх снах.

Ти кажеш, що я тобі потрібна
І вистеляєш квіти при землі.
Та для тебе я не німфа,
Ніколи не була, це не дано мені.

18.08.2011

В душі неначе дірка
Велика утворилась.
Пронизує навколо пустка,
Вона від стін відбилась.
Не доведені теореми
Лежать сховані в столі.
Накреслені всі схеми
Переплелися в голові.
До тебе схема є відсутня,
Дорога ангела в пітьмі.
Подорож ця незабутня,
Коли портрет твій на стіні.
І час все цокає тихіше,
Приховує прожиті дні.
Які здавалися без тебе,
Неначе це пройшли роки.

4.10.11

Магия нашей любви
Сказала прости,
Прости родных, друзей, всех,
Кто чем то завинил
Перед тобой.
Пускай порой
Нам тяжело любить,
Но мы идем вперед,
Нам не забыть
Тех светлых дней
И тех вестей
Укутаных весной.
Как пригал
Под окошком воробей,
А ты бежал за ней
Такой счастливой и наивной.
Ты звал ее своей мечтой.
Казалось время
Между ними остановилось.
Завет судьба,
Манит к чудесам.
Уплыть бы с любимым
На алых парусах.

Вiн каже, що ii не любить.
Нехай буде, так захотiла доля.
Вона його розлюбить тiльки на сьогоднi.
Виглядатиме все добре ззовнi.
А в серединi виверженння вулкану.
Безсоннi ночi, книги, пошук вiдповiдей.
Порожнiй кімнаті не потрiбнi зiзнання.
Не повернеш загублених речей.
А йти вперед i в серцi берегти кохання.
Днi проходять, а вiн для неi единий.
З тисячi, з мiльйона в цьому свiтi,
Тiльки вiн один iй потрiбний.
На щастя вiн з iншою щасливий.
Про неi вже давно забув.
Той час радiсний минув.
Та тiльки не забула вона.
Щоразу у снi бiжить йому назустрiч,
А коли прокидаеться, його нема.

4.02.2011

Мені наснилась донечка,
Така біленька як курчатко.
Такі маленькі її рученятка
І носик курносий як у мене.

Мені наснилась донечка моя,
Безмежна радість і щастя.
А її голубі оченятка.
Були схожі на небесну казку.

Я одна з мільйона,
Люблю, творю, іноді каюсь.
Від добра не відрікаюсь,
І доспіли виноградні грона.

Я одна з мільйона,
Готую вдома дітям їсти.
Вечорами наздоганяє тиша.
Це теорема- не аксіома.

Я одна з мільйона?
Це ще треба довести.
Oblige noblesse,
Що на мільйон я одна.


9.01.2011

Так довго я собі брехала,
Брехала нагло, прямо в очі.
На жаль тоді я ще не знала,
Чому нам доні довгі ночі.

Питала я себе вже вкотре,
Чому ти така ница і єхидна.
Життя воно ж бо не зворотне,
Показує, хто чого гідний.

Не плач і не кажи більше,
Чому час все минає без зупину.
Почуття залишились в світі іншім,
А я тепер живу на половину.

21.04.2006

Брехнею пахне все навколо,
Самотність, ранок, дивне все.
Серце моє застудилось й хворе,
Ніщо його вже не врятує.

Боюсь почуттів, що накривають з головою
І весни п'янкої смак.
Боюсь побачити крізь роки
На наших душах закам'янілий знак.

Гадалось буде все інакше
І вірилось в твою любов без меж.
Хіба могла знати, що завше
Доля обирає собі жертв.

2006-2011

Не хотіла відпускати,

Тримала до останнього
Надію і хусточку,
Що він подарував.
Трималась до останнього
За щастя ниточку,
Поки випадок її не розірвав.

Тоді безслідно він зник,
Потяг рушив в далечінь.
Він залишив її життя,
Пролунав останній крик.
Всі стежки зруйнувала заметіль,
Та тільки не зуміла почуття.

Настали будні дні,
Вона часто згадувала нас,
Моментами валилось все з рук.
Він приходив у світлім сні.
Зринав в уяві той щасливий час,
Долинав їхньої пісні звук.

Минули довгі роки,
Коли ту хусточку він залишив.
Голова її вже сивиною посріблилась,
Вони стали батьки і діди.
Але для неї назавжди
Ця хусточка у серці залишилась.

28.12.2011

Так час минає непомітно
Для тих, хто любить
Пристрасно і вірно.
Для тих, у кого
Пломеніє серце
І бурлить кров,
Не простим словом
Є любов.
Це почуття підносить
До вершин,
Дарує крила
І вихід один.
Віддатись на
Веління долі,
Хоч дощ іде
І ти без парасолі.
Та змиє він
Усі твої тривоги.
Охопить душу
Світле сяйво Бога.
І ти збагнеш,
що любов- вічна.
Ти можеш
Відкритися на зустріч
І подати руку,
Ба навіть сам
Маєш якусь муку.
Не трать даремно часу,
Здійснюй свої мрії.
Живи вільніше
І йди вперед
Сміливіше.

11.11.2010

Ти так далеко
І так близько водночас,
Ти той, кого не знаю я,
Але тремтить від тебе тиша.
Слова твої нічого вже не змінять,
І крок у сни, що мрії заколишуть.
Натхненна ароматом чаю,
Любити важко - я це знаю.
Пензель у руці,
Твій образ на полотні
Нагадає про щастя мені,
Що дарував десь посеред літа.
Коли сиділа я в куточку,
Вишивала тобі сорочку.
Ти грівся на сонечку
Десь у вишневому садочку.
Виглядала у віконце,
Коли любий прийде,
Холодної води принесе.
Щебетала пташка у дворі,
Рахувала разом наші дні.

Я ничего не жду,
Просто любила-
Теперь не люблю.
Своей жизню живу,
Рисую, стихи пишу,
По ночам молюсь Богу
И верю в судьбу.
Считаю дни вместе
И месяци отдельно.
Скажу слова,хоть и солгу.
Тепло в сердце зберегу.
Так легко разтоптать
Ракушку на берегу.

21.05.10

Зачем судьба
Тебя мне подарила.
Это тепло и свет,
Что ты и луна дарила.
Зачем судьба
Тебя у меня украла.
Быть без тебя одна
Поверь очень устала.
Мгновений радости
Порой как лета ожидала.
Но ты дулеко
И жизнь моя пуста.
Тот мир, что в нем существуем
Без тебя не мил.
И з каждим днем
Все сильнее ты любим.
Дорога к счастю знаю трудна!
Но чего би не уготовила судьба
Вера во мне живет всегда.

6.05.10

Ми народжені
Бути вільними.
Обирати самі
В чому є сильними.
Працювати чи віддихати,
Танцювати чи курити,
Ненавмдіти чи любити.
Марнувати час
Чи насправді жити.
Розкрити на зустріч долоні,
Звільнити в собі людину.
Віддати данність долі,
Що невтомно
Посилає знаки.
Та серцю бракує
Деколи відваги.
Зустрітись з тобою віч-на-віч.
І не потрібні відзнаки,
Коли нагородять найдорожчим-
Благословенням Господнім.

Залишся, не йди,
Я ж тільки тебе знайшла.
Та ти невблаганний і час,
Що розлучив нас.
Казав, що все колись мине,
Біль і журба.
Та тільки не знав,
Що мине любов моя.
Пройдуть наші осінні дні,
В яких тебе любила.
Пройдеш ти по сльозах,
Яких так і не зронила.
Відійдуть слова, прийде весна,
Знов шукатиму тепла.
Тебе згадаю уві сні,
Побачу лінію долі на руці.
Буду ходити, щось робити,
Сумувати і радіти,
Щось знаходити, а щось губити.
Не знала вона,
Що шукав ти іі дарма.
Хотів сказати, що насправді
Любиш, як тоді вона,
Зустріли вони
Один одного зрання,
Коли зупинились
Погляди навмання.
Ти побачив у її очах життя.
Вона в цю мить зрозуміла,
Що вже на віки не одна.

Боюсь
нашей нежности,
А за ней дней безбрежности.
Страстной грешности,
Моих мислей наивности.

Боюсь,
что никогда уже не скажу люблю.
Из черствости души розлюблю.
А может страдать прикажу,
Навек твою судьбу погублю.

Боюсь
Не забыть ночи любви,
Прикасновений радости.
Твоих глаз теплоты,
Наших чувств вечности.

12.03.2010

На планеті
Все, як звичайно.
Прийде золота осінь,
За нею морозна зима,
Далі квітуча весна
І солодке літо.
Над головами
Сонце світить.
Під ногами
Тверда земля.
Все буде...
Та тільки не буду...
Я твоя!
14.02.2010

Чудо,коли любиш-
Сказати, що:
"Я тебе люблю".
Не боятись
Відвертості зізнань.
Омріяна легкість
Довгих зітхань
І темних ночей.
Яскравий ліхтарик
Твоїх очей.
Пронизлива ніжність
Твоїх почуттів.
ранкова свіжість
Прийдешніх днів.

12.01.2010

"Ні, я хочу крізь сльози сміятись"-
Так ти казала у важкі часи.
І я крізь перешкоди
Буду йти до своєї мети,
Буду "Cеред лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!"

Найвище щастя
Бути самим собою,
Не грати ролі нічиї.
Не одягати масок
В повсякденному житті.
Та хіба це можливо?
Я відповім, що ні.
Хіба якщоб ми жили
Серед папуасів
Чи на якомусь острові.
Тоді б могли.
А так наш світ зараз
Занадто конкретизований.
Він і до мене був
Не раз уже змальований.
Правду кажучи,
Світ ми творимо самі.
Потрібно лиш поглянути
На все з іншої сторони.
05.03.2009

Не бійся почуттів,
Випусти на волю
І як повноводна ріка
Понесуть вони за собою.
Це життя без життя
І любов, що втекла.
Повз минають лиця,
Здається заблудилась.
Ці перегони, хто є кращий,
І вічний вибір
Бути чи не бути?
І сум незваний,
Забути чи не забути?
Титри в серці,
Яких не повернути.
Мовчати-кричати.
Не бійся почуттів.

Cлова твої,
Слова мої
Німі.
І ріки сліз
Гіркі,
Великого міста
Вогні
Вдивляються у вічі
Мені.
Дихає в плечі
Заметіль
І він.
Турбує сердце
Дзвін,
Не стає ближчою
Кохання
Далечінь.
Тож хай буде
Поміж нас Господь
Амінь.

6.01.2009

Взиваю Бога про спасіння,
Біду сховаю у столі.
Посію жменьку насіння,
Нас світ розкидав по землі
В ріки впадають струмки,
Вірші на папері оживають.
Тобі лише вітри озвучать,
Все те, що почуваю.
Втоплю любов в очах блакитних,
Коли закриються навіки.
Знаєш в намірів невинних
Сльози видніють крізь повіки.

2007

Ми ніколи не помремо,
Наша любов житиме вічно.
Зло покосимо мечем,
Небо встеле нас блакитне.

Смертю один одного живем,
Життям один одного вмираєм.
В очах зачарованість несем,
В серцях вогнем жарким палаєм.

Не знаємо, що буде завтра,
Упадок сил чи розлуки біда.
Але горітиме наша ватра,
Ватра любові, віри і добра.
червень 2006

Не має сенсу тужити
І кожен день себе винити.
Собі весь час казати,
Що зможу долю перехитрити.

Не має сенсу тебе любити
І з кожним днем лише губити.
Щоразу згадувати нас
Не повернути назад час.

Не має сенсу тебе шукати,
Дні минають як роки.
Якби ж тепер усе змінити,
Твоєю бути назавжди...
жовтень 2006

Даремно намагалась
Втекти від долі.
Знала, життя поволі
На стежку вірну виведе.
Ти є, ти тут уже існуєш,
Але про тебе ще думати боюсь,
Бо він життя моє марнує.
І Богу досі ще молюсь,
Щоб ти простив мене,
Як я йому простила.
Обгортку в ньому лише любила.
Ця любов мене губила,
Та жити все таки навчила.
В тобі люблю тебе самого,
За погляд, смуток за розмову.
жовтень 2007

Чому звоню
В цій пізній порі тобі?
Те, що довго ховала
Не можу віддати -ні.
Постать Колумба
Видніє вдалині.
Хвилі океану
Й захід сонця
Не можуть дати любові -ні.
Як бути?
Спогади з минулого
Ходять роями
В моїй голові.
Але знаю,
Любов сильніша
Чи нема її?
2008

Так чи ні.
Сліпа
Чи бачиш ти.
А я писала в думках листи.

Хто зна
Де смерті край
Й життя початок.
Де світ
Стає навшпиньки,
Щоб збудить кохання.
Ще мить-
Згорають почуття
І рвеш ти
біль на шмаття.
Слова вмирають
У мовчанні.
Твоє безсоння
Й мій неспокій.
Твоя турбота
І моя печаль.
Ховаючись любов
Не хоче довіряти.
Жаль!
А я могла тобі
Життя віддати.
2008

Думки зливаються в єдине,
Минає день прийдешній знов.
Але чому чоловік із немовлям
Дає тобі надію на любов.

Тебе чарує його погляд,
Та це лише відлуння чистоти.
Ти розумієш, що скоріш за все
Нічого не вийде цієї весни.

Hoc erat in facis
Шепотіла вона завмира.
Одна доля рятує іншу,
Це нормально, бо це є життя.
2007

Любов йде лабіринтом долі.
Почуття стискають міцно серце,
Прагнуть піддати мене неволі,
Заприсягтися бути поряд до смерті.
Вічність манила за собою,
В тенетах днів себе губила.
Вигадала я все?
Таки людина розплющує очі насвітанку.
Номер вагону на білеті,
Входиш у потяг, що прибуває,
Чи не те саме з життям?
Кота в мішку нам підкидає.
Видимість вибору існує,
Щастя навмання шукала.
Здається вибираєш ти в житті,
Життя тебе давно обрало.
2007

Спомин днів,
Які ми не помічали
Минули крадькома.
Повз нас пройшли мечами,
Надрізали нам рани у серцях.
Спомин очей,
Які не повернути.
Не дасть забути
Пам"яті душа.
Ангел на плечі беріг життя.
Свій цвіт весни ми дарували,
Збирали у вирій почуття.
Ті дні давали право на надію,
Раділи ми прийдешності.
Тремтінням огортались наші мрії,
Ми прагнули довершеності.
2007

Тебе б спіймати - не спіймаєш,
Мій сум вже вітер розвіває.
Тебе б спитати - не спитаєш,
Слова у горлі застрявають.
Тобі б писати - не напишеш,
Лиш у думках вірші залишиш.
Тебе загубиш, вже не знайдеш,
В твоїм коханні давно я зайва.

Любов буває тільки раз,
Цей світ втомився від образ.
Відкрити очі і проснутись,
Відчаю думок навік позбутись.

Нести світові себе як данність,
Та знати свою не ідеальність.
Не може час на мить завмерти
І просо все не перетерти.

Поверни, що серцю належить,
не воруши задуми мить.
Як перли в морі дозрівають,
так дивний скарб на дні лежить.

Несказане лине в забуття,
невпинно інтуіція благає.
Раптом прийде з майбуття
звістка, що життя в пусту минає.

Минають дні в твоїй уяві
щасливі як зими кришталь.
Насправді ж з"явиться в поставі
до цього світу лише жаль.

Почуття, що не розкрились
Зникають як сніг повесні.
З тобою ми тоді простились
Та вірили, зійдуться наші ще шляхи.
А доля бачить все по свому,
Приховує від нас життя мету.
Рано чи пізно забудеш рідну мову
Ти в далекім краю.
Охопить тебе світу втома,
Почуєш зов рідної землі.
Не так вже страшно вмерти вдома,
Як помирать на чужині.

Ти думала, що ти жила?
Насправді, то був тільки сон.
Душі твоєї унісон
Співала інша тобі в тон.
Кермо своє ти відпустила,
Усі дороги загубила.
Пропала, ти ж бо йому мстила.
А може ти його любила?
Тільки про це не говорила.
Та ні- кричала, що кохала
І взаємності шукала.
Тепер несеш свою самотність
Поміж людей, а потім в постіль.
У сни ховаєшся чим дужче.
Це ти жила?-Давай пропустим...

Світу бачити не сила,
Нестерпний біль на мозолях.
Мовити вранці? що щаслива,
Завадив чийсь замок в дверях.
В полоні днів людського роду
Живу, люблю, іноді каюсь.
Ну хто придумав таку моду,
За будь що іти в облогу.
Дідів і прадідів життя
Взиває до поклону.
Передбачати майбутнє
Нескладно,
Бо вже пємо забруднену воду.

Втікала, думала, ховалась
І мріяла літом про весну.
Стежка життя у вузол завязалась,
Раптом відчуєш дежавю.

Старовинне місто Лева,
Минає тут твоє життя.
Та якось зрозумієш, що невдома,
Що ти усім тепер чужа.

Будуєш плани на майбутнє,
Втілюєш якісь із них в життя.
Та тільки роки безтурботні
Не повернеш, нема їм вороття

Стелиться біле латаття,
Пахощі лаванди чути з саду,
Свіча томиться згоранням,
Тополі височать позаду.

Опали локони на плечі,
Твій погляд сум мій розвіває.
Стають яснішими всі речі,
Крадькома вітерець кудись літає.

Сни витають, як птахи,
Співає мелодія в серпанку.
З небес падають зірки,
Ще мить лишилась до світанку.

2007

Твої чари
Мій світ руйнують.
Хотілося, але не будують,
Лише малюють
Замки з марципану.
Твої мрії
Пухнасті хмари.
Навколо одні нездари.
Та незабаром
Ілюзією жити перестану.
2007

Твої слова мене вбивають,
Іду насправді не туди.
Минають дні тепер за днями
І щастя зникле не знайти.

Збирати цю головоломку
На просто більш не має сил.
Її складаю лиш місцями,
Все решту покриває пил.

Бажання рухатись зникає,
Все зрозуміти й далі жити.
Не смій забавлятись з почуттями,
Бо можеш їх назавжди вбити.

І річ не в тім, що ти не та,
Коли говориш: Я люблю!
Та пам'ятай, що ці слова,
Належать не тобі - йому.

18.12.2006

Полетіти б на крилах вітру,
Розгадати найскладнішу загадку.
Побачити сім чудес світу,
На мить надіти невидиму шапку.

Перетворитись з попелюшки на принцессу,
Віднайти цілющу воду.
Написати б божественну песу,
В гидкому каченяті розгледіти вроду.

Мати завжди сім вірних гномів,
Спокусливого яблуа не вкушати.
До ладу звести магічні числа,
Квітку папороті б відшукати.

Так сталося, нічого вже не повернути,
Але не знаю чи простити, чи тебе забути.

Чи камнем в прірву полетіть?
Якби все знати заздалегідь.

Хіба могло так статись, що ця казка
Була моя й твоя поразка?

Була б щасливою для нас обох,
Про це міг знати лиш Всевишній Бог.

Та йде життя і має воно в собі,
Білий вельон і хустку у жалобі.

Як чорне й біле, ніч і день,
Зіграє доля різних нам пісень.

Хоч люди є найвищі із земних істот,
Та часто піддаються марноті-марнот.

Такі ми є і так заведено у нас
Усе розставе і покаже час.

Погляньте лиш на милих голубів,
Їх воркутіння - це небесний спів.

А лебеді, їх вірність лебедина.
Хіба уміє так любить людина?!

Кажуть, що кохання - квітучий сад душі,
Та потребує він плекання на землі.

Так часто об скарб безцінний ноги витираєм,
Як жити в світі і самі не знаєм.

Багатство, вроду ми цінуєм,
Серця ж власного не чуєм.

Лиш там, де листя шелестить,
Об хмари б'є, бринить вустами.
Лиш там, відчуєш ти на мить
Все те, що було поміж нами.

Згадаєш день, наші зітхання,
Асфальт і поворот весни.
Облишиш свої сподівання,
Слова зостались без мети.

Поглянеш ти на світ по-своєму,
Ухопиш плинний швидко час.
І може вийде по-новому,
Де вже не буде нас.

5.04.2006

Любов палає жаром неймовірним,
який потроху спалює мене.
Тобі сказала: В серці рана милий
І вже мене від тебе вдаль несе.

Не знаю я, що буде завтра з нами,
Як час поставить все на терези.
Чи буде жар цей понад холодами?
Усе зумовить чистота сльози...
2003р.

Встаєш уранці, визираєш
І світ цей знову починаєш.
Та він такий блідий і сірий,
Шукаєш в нім якоїсь міри.
Шукаєш знаків, візерунку.
Дивись!!! Ще там нема малюнку.
І починаєш малювати,
І світ собою прикрашати.
Можливо барви не веселі,
Бо сумно у твоїй оселі.

Не має виправдання моїм вчинкам,
Я кожен раз втікаю коли важко.
А він там піддає усе причинам,
Ти ж просто не змогла,
Тобі чогось забракло:
Відваги, мужності, терпіння.
Ти знаєш й так, що завтра буде складно
Із совістю своєю розбиратись.
В руках й ногах не має більше правди
Із кожним днем все керувати ними важче.
Ти йдеш туди! куди?
А серцем тягнешся до нього
І перед Богом бєш себе у груди:
У нас все буде добре,
Тільки б у тебе
Повиростали крила за спиною.
Але тих крил нема й ніколи там не було
Тільки із серця щось моторошно загуло.
Це певно біль, це біль сурмить у сурми
І хоче, щоб її почули черстві люди.
Але вони давно всі повмирали,
Дітей своїх з собою всіх забрали.
А нас нема!
Нас просто не існує в цьому світі,
Лише дві тіні, що виблискують на світлі,
Як море, як пісок, як вітер вільні.
І волі тої їм повіки не збагнути,
Бо хочуть швидше про цей світ забути.

2003

Коли відкриюся тобі,
Цього направду я не знаю.
Боюсь зізнатися собі,
Тебе навіки покидаю.

Боюсь тобі сказати вслід,
Що я насправді не кохала.
В моєму серці синій лід,
Усе тепло зима забрала.