Ти кричиш про любов
І про вічне кохання
Душа рветься, і знов
Серце повне страждання.

Я мовчу... "не любов"
Поселилась навколо...
На душі пусто знов...
Так. Це замкнуте коло.

Вона в полі одна
Він далеко від неї
Щастя в неї - вода
Й сонце - радість для неї.

В нього чари свої,
Лист червоний, кленовий...
Та між ними гаї
Й ліс казковий, дубовий.

Усе заснуло навколо тиша...
Накрила ніч своїм крилом.
І не нарушить навіть миша
Оце блаженство за вікном.

Навколо шум, людей багато.
Всі квіти оберемками несуть.
Усі зібрались мов на свято.
Із церкви стелять хоругвами путь...

В кімнаті плач, ридає мати...
І батькови не стримати свій крик
Уже немає немовляти -
Маленький ангел із домівки зник...

Думки у хаосі вирують.
Душа болить, її не чують...
Серце все більше леденіє.
Навколо холод тільки віє.

І біль жагучий мозок тисне.
В кімнаті знову темінь висне.
В очах химери пропливають
Я бачу як вони „вбивають”...

Мов страшний сон Чорнобиль в Україні.
Реальна паралель є й нині
Летовище іще болить в душах львів’ян
Тут доля завдає нових нам ран!
А чи це доля, чи заслужена нам кара?
Чи знов керує цим якась примара?
Хтось грає з нами в страшні ігри?
А може просто хоче отруїти?
Так просто...
рейки, потяг...
Цистерни, фосфор... і трагедія нова...
Над Львівщиною хмара димова...
17/07/2007

Прийди до мене милий,
Я чекаю...
Прийди... та в час який?
Сама не знаю...

Із сходом сонця,
Променем ранковим.
Чи із росинки
Блиском світанковим.

Прийди... із краплями дощу
З грозою, з громом...
Прийди...
Розвій мою ти втому

Біль
Бринить,
Б’є
Безкрає,
Безконечно
Болить.
Душа
Дише
Дивно.
Давно
Дотліли,
Догоріли
Почуття.
Почорніло
Прекрасне
Тіло.
Тремтить
Торкнувшись
Вогню
Душа.
Біль...

В думках моїх страшенний хаос...
Хтось щось питає, хтось повчає...
Перед очима дивний нарис...
І в ділі продуктивності немає...

Я не знаю куди.
Я не знаю для чого.
Я не знаю чому.
Я не знаю нічого...
Душа рветься кудись...
Я йти хочу до тебе...
Серце каже – лети!
Розум каже - не треба...

Скільки слів не сказаних, забутих...
Час минув, навколо все мовчить...
І тебе мені вже не забути,
Хоч душа моя вже не болить...

Сиджу, вдивляюся в екран,
нічо не бачу...
Мов туман закрив своєю тінню очі.
Я бачу тільки твій обман.

Перед очима пропливають всі зустрічі, усі розмови.
Я чую кожне твоє ніжне, тепле слово...
І бачу очі щирі і прозорі,
Й не вірю, що вони завдали мені болю.

Я не можу дальше жити так,
Зрозуміти хочу в чому річ.
Бо болить ще більш душа моя,
І заснути я не можу цілу ніч.

Знаю, ти далеко десь від мене,
І думками ти не є зі мною.
Взагалі не згадуєш мене.
І не знаєш що скучаю за тобою.

Я скучаю і душа моя страждає,
Серце виривається з грудей,
Хоче крикнути, що я тебе кохаю,
Щоб той крик донісся до людей.

Всі почують, та не озирнуться,
Бо нема їм діла до душі,
До душі яка кохає,
І чекає милого вночі.

Тільки ти далеко десь від мене,
Не почуєш крику і мольби.
І не прийдеш ти вночі до мене,
Не почую тихої ходи.

У снах приходиш ти до мене,
Й не тільки ти, вона з тобою.
Чому ти переслідуєш мене?
Я й так скучаю за тобою.

Я страждаю, та чому,
Невже я щастя не знайду?
Знайду, та зовсім не такого,
За Тебе я молюсь до Бога.

І вірю, Бог нам допоможе,
І всі незгоди у двох ми переможем,
Її забудеш Ти, мене згадаєш,
Надіюсь, що навіки покохаєш.

Щось защеміло в серці в мене:
Чому всі відвернулися від мене,
Чому самотність відчуваю я,
Чому болить душа моя?

Та відповіді не знаходжу,
Немов той привид всюди ходжу,
І щось шукаю, що, не знаю,
Та все іду, іду й шукаю.

Шукаю теплої пори,
Пори кохання й на душі весни,
І вірю, що знайду її,
Що щастя посміхнеться і мені.

І знову ця весна – пора кохання.
Мені ти принесла одні страждання.

Та вірю я що все минеться,
І щастя знов до мене повернеться.
І радість у душі знов запанує,
І любий в губи ніжно поцілує.

І ніжно він візьме мене за руку,
Він прожене від мене тяжку муку,
І я коханням відплачусь йому,
І будемо разом ми не мить одну.

Ми будемо вічність, до кінця життя,
І у минуле нам не буде вороття.
На крилах радощів полинемо в майбутнє,
І все життя в нас буде незабутнє.

І знов приїхала додому,
Побачила тебе з малою.
І серце наче розірвалось,
На це воно не сподівалось.

Росли ми разом, я й вона,
Красуні дві, велика і мала,
Хоч ми й сусіди, були наче сестри,
Сюрпризи доля вміє нам піднести.

Ти обіймав її, ти з нею танцював,
На мене ти уваги навіть не звертав,
Я танцювала й усміхалася до всіх,
Хоч на душі не було радощів і втіх.

Не підійшов, не привітався ти до мене,
Хоча у друзів ти питав за мене.
Серце болить, душа моя страждає,
Не вірю я, що ти її кохаєш.

А як кохаєш, я за тебе рада.
Простити зможу, та забути ні.
Для мене не велика втрата,
Тобі бажаю щастя у житті.

Здавалося усе забула,
усе пішло уже в минуле,
Та ти не зник, не одружився,
Додому знову повернувся.

До мене мило привітався,
Як справи, в мене запитався,
Чи заміж вийшла, чи ще ні,
І каву ти пропонував мені.

Сиділи довго, розмовляли,
Про різне одне одного питали,
Розмова йшла у нас не щира.
У мене ще душа боліла.

Чому тоді пішов від мене?
Чому тепер ти підійшов до мене?
Чому говориш ти зі мною,
Немов завжди дружили ми з тобою?

Душа болить, а слів немає,
Чому би це – сама не знаю...
Неначе серце щось стискає,
А може, я тебе кохаю.

Минають дні, минають ночі,
А я шукаю Твої очі,
Я розглядаюсь навкруги...
„Його нема...” – шепчуть ліси.

Його нема, й не скоро буде,
Про мене зовсім він забуде,
Я не побачу щирої усмішки,
Й не пройме погляд вже мене ні трішки.

При зустрічі зі мною ти мовчиш,
Зніяковієш, посміхнешся і біжиш.
При зустрічі я теж мовчу,
Зніяковію й в іншу сторону іду.

Й так кожен раз, і знову й знову...
Коли ж з Тобою розпочнемо ми розмову?
Розмову... І не тільки ті два слова:
„Як справи?”, і закінчилась розмова.

Коли ж зав’яжеться у нас з Тобою мова,
Чарівна й мила, й тиха та розмова?
Коли не будеш Ти вдавати що спішиш,
А скажеш, що на розмову Ти до мене і біжиш?

Доля дарує зустрічі не часто,
Та й в ті хвилини ми не спілкуємось достатньо.
Ти привітаєшся тихенько й несміливо,
І посміхаєшся до мене Ти так мило.

Та я відповідаю ще тихіше,
Твоє обличчя здається ще миліше,
Твій погляд душу всю мою проймає
Мине хвилина, – і Тебе немає...

Та постать, та постава, темні очі...
Полонять всі серця м’які дівочі.
Й моє серденько молоде не залишила,
Немов в тенета душу полонила.

Твоя хода, твій погляд, твоя мова...
Ніколи не сказав поганого ти слова,
Ти не такий як всі, незграбні й грубі
Хоч в мозолях, як і в усіх, і твої руки.

Твій погляд кожен раз мене чарує,
Обличчя посмішки ніколи не дарує,
А в колі друзів мовчазний і скритий
Чому завжди такий ти гордовитий?