ніколи в житті
не бажала б я бути
даючкою, сучкою,
лизати всім дупи

іти в супермаркет
купувати гандони
вірити в щастя,
любов, забобони

ніколи в житті
не хотіла б сидіти,
геморой лікувати,
на роботі смердіти

надривати горлянку
підлеглим кричати:
„не підійшли ви мені,
вам не має зарплати!!!”

приходити ввечері
додому до себе,
давати тобі
те, що треба й не треба

робити гімнастику,
бо ти любиш худеньких,
носити підбори,
бо не терпиш низеньких

і тобі, і іншим,
і всім сраки лизати,
а потай у себе
всі сльози ковтати

не спати ночами,
щоб сесію здати,
а потім у ректора
оцінку купляти

не житиму так,
як білі ворони,
що мрії не мають,
а тільки корони

і для потреби
я більше не питиму,
і все для вас
я більш не робитиму

і не старатимусь
всім бути достойною
буду я курвою,
лярвою, хвойдою!!!

ця філософія життя
ти такий, та я не та
ті бажання, мрії ті
всі вони тупі й пусті

ні філософії
ні змісту
все ніби
зліплене із тіста

все під стандарт
все однакове
а де ж любов??
де та love кольорове

і мовби близько
і мовби поруч
ти ліворуч?
чи праворуч?
а я поруч…

на горизонт дивлюся
та все марно
хоча навколо
й досить гарно…

та все чогось
ще не вистачає
того,
чого і так немає…

шкода, що
«Поттера» я дочитала
бо так хоч щось
на думці мала..