Від ладану слід –
У торішнє вікно
І в серці, і в хаті –
Веретено.
Я не хочу дах долі зіткати.
Керую колесам – на дно.
Що з твоєю „сестрою” сталось
Тобі все одно.
Хто бажає сльози збирати
Моєї журби
Раз-у-раз на ослін
Відкидає розтин щирості
В тій солоній воді.
Що нам жити – боліти
Кожному болем своїм.
А любити – зотліти
І вже не воліти літати повік,
Шлях до Бога – закрити в чуттях?
Твою зраду назвати – „не так”.
Пили чай з глиняних чашок.
З них гарячі роси збирали
Ні півоберту твоїх масок
Твої башти тобі не вказали.
Було: не жити-говорити-любов.
А нині: жити-не мовити-не любов.
Зависла в недо-
розумінні
Я твій очіпок натягла.
Склепіння, пестощі, смітінням
Порошить приписів чума.
Тобі не треба ворушитись
І відживати межі-край
Ти віриш в серця золотіння
Ти хочеш чути лиш: співай.
Вповзаєш в мозок стихлим ревом.
Крокуєш кров.
Хизуєш хіть.
Й це варево для снів бентежних
Міксуєш в черепі моїм.