Розхристаний
розгвезьганий
брудний пилюжний вітер
розтирає між пальцями
каміння
кришиться, мов попел
Попелясті сутінки
Ми пізнали одне одного
сутність
і страх
Порожнеча десь поза межами
маленьких оболонок
що тріскають по швам
та не випускають метелика
вологі крила –
народження фіалки
пустіть!
лускає –
трісь! трісь!
кришуться розчавлені мушлі
тьмяніють сторінки спогадів
пливе світ в очах.
Світ не чекатиме.
Сорочка має запах твого тіла
вона – моя справжня шкіра
між світом і моїм серцем
між піском і оголеним нервом
між метеликом і оболонкою
Вологі крильця не знали польоту
трісь… трісь… тиша.

Калюжі розіллятого портвейну,
Волосся, вирване в істериках – клубком.
Все починалося з ілюзій і натхнення,
А обернулося – «porazka-точка-com»…


Гранчак валяється, і зілля переллято,
Лавровий лист присох до язика.
Похмілля, сум і вени перетято –
Знайти би лише сили для ривка…


Єдина пляма світла – монітор,
Як те сакраментальне «у тунелі»…
Між плитками свідомості – зазор
І я повзу до нього начебто по скелі.


Я хочу в ту шпарину зазирнуть,
Побачить, що ховають за лаштунками.
Та я з похмілля, і нелегкий путь…
І я не йду – я повзаю провулками.


Спустошеність, блюзнірство – м-м-м-мать моя!
Крізь зуби спльовуєш шматочки слимаків,
Обмацуючи пальцями края
Розкритих стулок спільності гріхів…

Спустошена похміллям
і почуттям власної огидності
риба без луски
змія без шкіри
підповзаю до вівісектора
бризкаючи на нього слиною, кров’ю
і розтрощеними зубами
сичу, як гадюка
«Що ти наробив?»
Де моя медово-прозора
цибулинна луска,
сонячно-тепла і суха?
всередині
від сонячного сплетіння
і вгору до болючої тепер пульсації
завехріння
піщаної бурі
операція «Буря в пустелі»
шепіт пилу і вий вітру
тагнуться за літаками-винищувачами
«Що ти наробив?»
З маленької піщінки
визріває перлина
у вологій пащі слизької од водоростей
мушлі –
колись назбираю намисто
з піску і моря всередині.
«Як ти це зробив?»
Поливаючи абсентом
тіло з обдертою шкірою
він, лукавий, шкіриться:
«Це – легко.»
Титри.
Жодна тварина не постраждала.
жаль
я
не
тварина