І, можливо, ми колись таки зустрінемось,
У затишній кав’ярні під старими каштанами.
Я замовлю зелений чай, а ти - каву з вершками.
Йтиме дощ, і я буду в червоному.
Ловитиму твій погляд, теплий, впевнений,
І так по-дитячому щиро ніяковітиму -
Я ж чекала цієї зустрічі і майже не вірила.

Поступово знайдемо спільні теми,
Розмотаємо їх як мотки теплого меланжу,
Зігріємося, станемо ближчими, ріднішими.
Дозамовимо білого вина. Вечорітиме.
Стихне дощ, і лунатиме джазова музика.
Ти торкнешся моєї руки, ненавмисно,
Розповідаючи щось цікаве, навіяне.
Захмелію, розчинюсь у твоїм голосі
І подумаю - «То ж небезпечно так:
Вечір. Очі. Вино. І ця музика...»