***
Час, як і завжди сплив, все, що мало закінчитись, закінчилось, а саме, –ліричний відступ у нудному, прозаїчному житті, густому і тягучому, як кисіль, в якому плаваєш у пошуках себе самого, це як передмова до нового розділу, ні скоріше до нової сторінки життя. А взагалі, то все буде тривати як і тривало, бо нічого не змінилось, і навіть – десь у глибині свого мозку ти знаєш, – ти сам не змінився, просто трохи відпочив, і зараз, десь посередині між минулим і майбутнім ти дещо інший, інший від того у минулому і в майбутньому, як це зав-жди було, в ось таких проміжках поміж…
Але те “поміж” нетривале, короткочасне, власне миттєве, як подих або дотик, і це миттєве заставляє тебе почувати себе хоч деколи людиною, ЛЮДИНОЮ , а потім залишаться лиш спогади, спогади чогось, що є вільним у своєму бутті, незалежним від жодних сторонніх факторів, і зрештою від тебе самого, солодким, яким би гірким це не було в момент існування цього чогось. Це мабуть і є життя – уривки фраз, спогадів, дотиків, відчуттів, це як стробоскоп, котрий до речі вмикається вкрай рідко, але дозволяє побачити навколо себе світ, світ в повні своєї величі, і в такі ось моменти хочеться його затримати на якомога довше, до безкінечності, ввійти у вічність, ступити і там залишитись до віку, будучи тим самим собою, яким себе і відчуваєш, але час – от в чім, виявляється проблема, цей ворог усього людства, цей Люцифер цього світу з’їдає тебе, не дає тобі зробити той єдиний крок, той перший і водночас останній крок, він знищує, стирає все існуюче, відкидає його в минуле непотребом, вимикаючи стробоскоп – світло буття, момент істини, що ніколи так і не наступає, лиш манить тебе у провалля, в якому опиняємося всі ми, не-залежно від бажань, мрій та амбіцій, і здобутки, які ти, на твою думку несеш, є лише тягарем твоїм, бо чим легша ноша, тим легший шлях і навпаки, але без ноші не-можливо, як неможливо без шляху, отже ціль, це всього лиш ілюзія життя, а життя – ілюзія самого життя, і прямування до тієї оманливої мети, це теж ілюзія, і все починається лиш для того, щоб закінчитись, бо початок будь чого є всього-на-всього початком кінця, а кінець – кінцем початку. Отже й виходить, що немає ні початку, ні кінця, є лише якийсь момент поміж тим першим і тим другим, і величину цього моменту неможливо виміряти часом, тому як час – поняття абстрактне, одиниця виміру спогадів та мрій, свого роду замінник буття.
Прокоментувати
Народний рейтинг
-- | Рейтинг "Майстерень"
-- | Самооцінка
-