присутністю відчуємо ми світло в тіні,
Тривалість часу - це лише суміжна даль,
О скільки ще потрібно нам " капризів" Паганіні
І щоб намалював Далі? Кого б обожнював Стендаль?


тривалістю життя не називай ти вічність,
не смій торкатись і до смерті за життя,
твоїми силами вдихнути в мене ніжність,
моїми ж силами змінити небуття.

в твоїх сльозах завжди присутня туга,
журливий сміх застигнув на устах,
в моїх лиш усмішка, як завжди перша й друга,
а на очах відбився тільки страх...

Не називай весну - потіхою для тіла.
Театром дії, хтивістю бажань...
Іди... Лети... ти ж так цього хотіла.
Почути вічність в вирії зізнань.

Твоїми голосами вкрите місто
Здаля відлунює... трамваїв чути свист
Усе прекрасне, що буває в світі зникло
Ти ж мовчки далі йдеш... Куди??.. У чому зміст??...

Ти потребуєш оплесків в кінці вистави,
Важких портьєр, антрактів, повних зал.
Старих людей, що носять золоті оправи,
Загублених у світі для "списаних" дзеркал...