Нічних тіней мовчання,
Шелест світлих мрій,
Теплого вітру зітхання,
І там, далеко, прибій...
Десь заховалось у тиші
Безладдя моїх думок,
Я їх, нащадкам залишу
Якщо це дозволить Бог,
Я їх посію у полі
Можливо вони проростуть
Можливо комусь у неволі
Підкажуть правильну путь
Можливо стануть для когось
Як темної ночі маяк
Що вкаже вірну дорогу
І буде, як Божий знак...
Залишу я їх при дорозі
Нехай бур'яном поростуть
Можливо тому, "хто в Бозі",
Вони все ж укажуть путь...

Усе заплуталось, не можу,
Посунути цієї скелі,
Щоб зрозуміти Волю божу,
Вивчаю тріщини на стелі.

І я один, і в серці попіл,
Сказати, пересох язик,
А в думці, тільки сум і клопіт
Ще до якого я не звик.

Крокує місяць ночі шляхом,
В повітрі мрії шелестять
І вражений душевним крахом,
Страждаю, і неможу спать.

Що ж, пройде час, він все розсудить
Розставить все це по місцях
І забере з собою страх
Що по кутках кімнати блудить.

І попіл дасть нове життя,
В моїй засмученій оселі,
І вже не буде вороття,
Та будуть тріщини на стелі..

Він спустився з Небес
І вдарив боляче,
Я помер, і воскрес
Прийняв удар стоячи...
В його дивних очах
Страх і бажання
В його ніжних руках
Мої сподівання...
Я віддав би усе
Щоб торкнутись тих рук...
Це шаленство, несе
До кохання й розлук...
Я віддав би життя
І в обіймах помер
Там би мав укриття
Решта б, з пам"яті стер...
Янгол мій, ти з'явись
Забери це безсоння
Бо так зорі зійшлись
Й знаки доль, на долонях...

Ангели падають першими
Ламаючи крила падають
І нехай усе буде звершено
Про що пророки згадують

І нехай все буде зроблено
Що написано на небесах
І не вкрадеться в душу страх
Коли закриють очі стомлено

І зламаних крил помахи
Народжують хаос в гармонії
І сльози і їхні промахи
Побачим як на долоні ми

І висохнуть залишки крил
І стануть на спині горбами
І не буде вже більше сил
Щоб вберегти любов між нами

А хаос народить знову
Порядок сповнений сили
І сурм підкоряючись зову
Розправляться ангельські крила...

Наповнення гарячим повітрям,
Груди, розпирає жаром
Любов котиться Світом
Водночас, і благо, і кара...
І котиться хвиля безлика
Кого роздавить, кого підійме
Від стогону і до крику
Від життя, до смерті обіймів...
А все лиш одна причина -
Биття сердець співзвуччя,
У неї нема личини
А сутність одна - горюча..
І котиться, котиться далі
Сердець перемелює стукіт
Вона без пощади, і жалю
По нас, не заламує руки...
Вона відкриває нам серце
Для неї немає засовів
І котиться, котиться вперто
Потік розганяючи крові...

Пустота, народження тиші
Передчуття подиху вітру,
Жести кохання залишу
І сльози відлуння витру,
Ввійду у Твої покої
Шурхоту сліду не чуєш
Але захоплена грою
В серці мене заночуєш...
Лишиш ті мрії у світлі,
Бажання теплом оповиєш,
Ніжне тремтіння повітря
У моїх зіницях відкриєш...

Я відчуваю як манить Невідомість
Здригаючись в тваринному бажанні,
Як проникають у мою свідомість
Її шепіт і хтиві зітхання.

І не в силі пручатись спокусі
Я одягаю дорожнє убрання
І я вгадую в своєму русі
Рух ягнят, що ідуть на заклання.

І я йду і не знаю що буде,
На шляху що згубився в тумані,
Тільки серце вистукує в грудях
Наші з Нею п'янкі сподівання.

Вічність нас обвінчає назавжди
І оргазм, це те саме що вмерти
Я не знаю інакшої правди
І не бачу інакшої жертви.

І це буде моя наречена
І це буде найбільшим коханням
Тільки в серці, залізом печеним
Плач ягнят, що ідуть на заклання...