Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ярослав Чорногуз (1963)
Хто болото України очищає від жабів,
Й виганяє дух мертвотний із зацькованих рабів,
Хто дає, не рве, не просить,
Людям хто дітей приносить -
Її символ, ні, не туз -
Птах могутній - Чорногуз!





Огляди

  1. Господар земного раю
    Два дні тому перестало битися серце мого дорогого друга, прекрасної людини і видатного ученого, керівника, господарника, багаторічного директора Національного дендрологічного парку НАН України Івана Семеновича Косенка.
    Пам’ятаю першу нашу розмову по телефону. Я відрекомендувався, сказав, що письменник і хочу написати поему-екскурсію про чудову, незрівнянну “Софіївку”. Він запитав коротко:
    - Що для цього треба?
    Я сказав, що хотів би приїхати в “Софіївку”, пожити кілька днів, ходити екскурсійними маршрутами, надихатися красою дендропарку, спілкуватися з фахівцями, знавцями його історії.
    У відповідь почув знову коротке:
    - Приїзджайте.
    Три чи чотири дні я жив у окремому маленькому номері готелю “Софіївський”, харчувався, спілкувався найбільше з Галиною Нікітюк, заступником директора з екскурсійної роботи, найкращим фахівцем у цій сфері, бродив “Софіївкою” навіть уночі, коли не спалося і шукав натхнення. Мене катали безкоштовно на конях, бусах екскурсійних. Коли написав перші поезії — описав об’єкти — вхідні ворота, альтанку Грибок, Женевське озеро, головну алею, зайшов до Івана Семеновича, прочитав йому.
    Можливо, він побачив, що я — не випадкова людина в літературі, бо всі витрати мого перебування в “Софіївці” з його волі дендропарк узяв на себе. Я був цим дуже приємно вражений. Мене підкупав діловий, добрий, якийсь дуже людяний стиль спілкування Івана Семеновича, увага. Ніякої зверхності, пихи, все коротко, по суті, по-діловому, і уважно, доброзичливо. Розмовляв завше спокійно, жартував, розповідав про своє багаторічне знайомство з президентом НАН України Б. Патоном, і скільки він поміг “Софіївці”. Згодом я побачив, яким величезним авторитетом користується директор у колективі, де його слово — закон, і його не просто поважають, а люблять. Якщо не помиляюсь, чи не кожні два роки колектив “Софіївки” обирає собі директора. Іван Семенович пропрацював на цій посаді 42 (!) роки і кожного разу колектив його обирав знову на посаду ледь не одноголосно!
    Він очолив дендропарк у 1980 році, коли страшна повінь залила “Софіївку”. Під його керівництвом за кілька місяців усе в основному було відновлено і наведений зразковий порядок. Вся Умань піднялася рятувати улюблений парк і дослухалася до його розумних порад. Парк став процвітаючим, науковим центром. Тут проводилися постійно наради, наукові конференції, фестивалі поезії, на одному з яких мені навіть довелося стати Королем Рими з легкої руки уманської поетеси Софії Кримовської, яку, так сталося, я познайомив з Іваном Семеновичем, хоч вони обоє — уманці, а я киянин. “Софіївка” стала для мене щасливим місцем, приваблювала мене грецьким язичницьким романтизмом, що відповідало моєму віросповіданню українського рідновіра і поетичністю її прекрасних куточків, він ніби весь зітканий з поезії, спасибі графу Потоцькому і прекрасним будівничим парку, серед яких Івану Семеновичу за 225 років існування “Софіївки” належить одне з найпочесніших місць. Член-кореспондент НАН України, заслужений працівник культури, автор десятків книг і брошур, господарник феноменальний. Він із 7 години ранку пішки обходив увесь парк, о 9 приблизно збирав керівників підрозділів парку, садівників, ремонтників, будівельників, екскурсоводів і давав рознарядку на день — що треба зробити. Його не обдуриш — він бачив усе своїма очима. Увечорі ще раз об’їздив парк своїм маленьким директорським електромобілем.
    За роки його керівництва, які вже зараз називають “золотою епохою” територія парку розширилась мінімумум на 10, а й 20 гектарів, збудований другий готель, адміністративне приміщення, господарські будівлі. Все, що надбане попередниками краще, цінне — збережене і примножене. Відновлено грот Аполлона, Звіринець-зоопарк, де ходять прекрасні олені, збудовано нові водоспади, нових кілька парків за сприяння народного депутата Антона Яценка, дві статуї Софії Потоцької і одну графа Потоцького, статую Пегаса — крилатого коня поезії встановлювали в мене на очах... Та хіба все перелічиш. І під керівництвом І.С.Косенка працює і прекрасний добірний колектив, закоханих у “Софіівку” і відданих парку людей.
    11 років писалася моя поема і 12 — тривала наша дружба. Я приїздив у різні пори року, різні часи, але незмінно зустрічав теплоту і увагу до найменших деталей з боку директора дендропарку. Він завжди був спокійним, витриманим, виваженим, господарем свого слова, ніколи не підвищував голосу, я ніби жив у Земному раї, господарем якого був ІВАН СЕМЕНОВИЧ КОСЕНКО, золота людина, людина з великої літери в усіх смислах. Свою поему, як і ці спогади, присвячую йому. Вічна пам’ять Вам, дорогий, незабутній мій друже, наводьте порядок тепер у небесному раї так, як Ви порядкували у земному. Спочивайте на Луках Сварожих з миром!



    Коментарі (2)
    Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

  2. Світлій пам!яті Світлани
    Як боляче втратити нам усим - прекрасну, талановиту поетесу, чуйну, дивовижно добру людину, якою справді була Світлана Костюк, яка справді любила цей світ, боролась за все світле і прекрасне в ньому, дарувала всю себе своєму народові, знаючи про тяжку недугу, боролася з нею і спішила жити і мені чомусь вірилося, що вона поборе недугу і ще довго буде з нами, така вона гарна, добра... І не хочеться писати - була. Але певно, отой надрив, оте суспільне знедуховлення, яке вона бачила, оті нікчемні заздрощі її перемогам духу, постійні хіміотерапії надірвали душу і тіло і знемоглася вона...
    Але залишилася ця дивовижна краса її серця, дивовижна світлість душі, глибина почувань, яка плекалася у прекрасних волинських лісах. У неї була душа вільнолюбивої мавки і доброї мольфарки, яка дарувала людству тільки високе добро свого серця.
    Вічна пам"ять тобі, дорога Світлано.
    Хоч трохи втішаю себе тим, що як музикант, разом з Віктором Охріменком брав участь у творенні трьох пісень, на її слова, співав на її творчому вечорі, долучався коштами до процесу лікування, як і чимало тут присутніх на "ПМ" колег.
    Дякую Віктору Охріменку за прекрасну рецензію і тлумачення перебігу хвороби Світлани, він бо у нас профі- медик. У мене є електронна версія її книжки, і тепер, наш святий обов"язок в пам"ять про колегу створити в музиці іще щось гарне, найкраще з її доробку. Зробити вечір її пам"яті, написати нам усим разом книгу спогадів про неї, зібрати кошти і видати...
    Як спогад про дорогу людину - Світлану Костюк, хочу вмістити тут пісню на її слова і музику Віктора Охріменка, як світлий спогад про її незабутню творчість.



    Коментарі (6)
    Народний рейтинг: 7 | Рейтинг "Майстерень": 7

  3. ВІДГУК НА КНИГУ «БЕРЕЗНЕВА НОСТАЛЬГІЯ» Ярослава Чорногуза
    Дорогой Ярослав!
    Позвольте поблагодарить Вас за чудесный подарок – книгу «Березнева ностальгия». Я читала её в самолете Киев-Дюссельдорф, и думала с тоской в сердце, что сегодня людей, упивающихся стихами, пора заносить в красную книгу. Генрих Гейне писал, что в той стране, где существует великая поэзия, обязательно существует и великий читатель. А у нас в Украине всегда было так со времен Шевченко. А как оно пойдет дальше – покажет время. И хочется верить, что ещё не все потеряно и великие читатели поэзии – читатели, для которых стихи были и есть неиссякаемым источником наслаждения – в Украине есть!
    Что мне понравилось в Ваших стихах? Кто-то мудрый сказал: «Если надо объяснять, то не надо объяснять». Нарушив это правило, хочу всё же объяснить себе, почему Ваши стихи так понравились мне.
    Они – о счастье жизни, о том, что есть тревога и есть в жизни трагические моменты. Но в этом жизнеутверждающем и трагическом одновременно поэтическом мире есть то, что можно назвать словами «таинственность и трепетность». Это плохо поддается описанию простыми словами «вне поэзии»: «в шапках із «заячого» хутра стоять засніжені дуби», «блідий, сонливий листопад», «сумна ріка мінору», «голос, що рветься із грудей» - всё исполнено смысла и значения. Стихам Вы, Ярослав, доверяете самые сокровенные движения души… Стихи всегда носят более личный характер, чем проза. Мне кажется, что стихи значат для Вас так же много, как и музика. И стихи Ваши действительно (как отмечали уже критики в предисловии) музыкальны. Они органичны и естественны.
    Ярослав, рядом со мной, в самолёте сидел ироничный и доброжелательный молодой человек. Когда он смеялся, он всегда снимал очки и вытирал слёзы.
    «Покажите мне, пожалуйства, чьи стихи Вы читаете?» - спросил он. Я показала ему обложку книги, где стоит «Ярослав Чорногуз». «О, я знаю это имя!» - неожиданно казал он. Оказалось, что он по специальности музыковед! И знает Вас и как прекрасного бандуриста, и как поэта, на чьи стихи пишут музику… Вот как!
    А тепер я посилаю Вам маленький подарок. Сейчас в Германии моден шоколад с перцем. Так что посылаю шоколад с вишнями и перцем!
    Приятного аппетита!
    Большой привет Вашему батюшке – он действительно интересный писатель!
    Я желаю Вам нових призведений, вдохновенных и нових прогулок
    «за диханням чистим беріз і за віршів сумними рядками».
    До нових встреч в Киеве!
    Ваша Тетяна Куштевська*

    Ессен, Німеччина.
    8 квітня 2010 р.




    Прокоментувати
    Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --