Ще не весна - лише найперші промені,
Ще не любов - а перший дотик рук,
Передчуття тепла крізь холод споминів
І віра в щастя, попри біль розлук.
Ще холоди незламні і не зломлені,
А вечори порожні й нічиї,
Та до весни лишилось кілька променів
І ми у парі стрінемо її.

Шось шелеснуло тихенько,
Знов шелеснуло й нема...
То у тебе, дорогенький,
Дах з'їжджає крадькома!

Зніму кухвайку, відкину шузи,
Не йде сьогодні до мене Муза.
Та не для мене журба з печаллю -
Не хоче Муза - покличу Галю!

1. зима у нашому селі

Зима відяглась у кожушисько,
А в хаті - піч, а в хаті - рай...
Колядників не жду, бо слизько
І темно, хоч у морду дай...


2. весна, однако...

Прийшла весна, ще несмілива й тиха,
Поволі розмерзається село.
Дарма, що на ставку ще сніг і крига,
Зате з дахів і з носа потекло!


3. літні пристрасті

Літо красне, Івана Купала,
Через вогнище молодь стрибала.
Хто ж стрибати не звик,
Загорівся - і в крик,
Той пішов на купальський шашлик...


4. димами осені пройдешньої навіяне

Принесла осінь в серце щем,
Деревам лист позолотила,
А над селом сумним ключем
Летять і квилять крокодили...

Моя кохана, миле пташеня,
Моя чарівна, неповторна панно,
Я восьме березня відмітив ще зрання…
Ну, звісно – вийшов і купив тюльпани.
А потім з друзями зібрались на совіт,
Посиділи по-людськи, як годиться –
Погомоніли... про футбол, про світ…
Ні словом не обмовилися, кицю!
Все про жінок – про ніжних, чарівних,
І що вам, наші милі, дарувати,
А потім порозвозило усіх…
Таксі по магазинах і до хати.
Спитаєш, де ж грязюку я набрів,
І чом з кишені визирає риба? –
Так то ж бо я півсвіту обходив,
Аби для тебе подарунок здибать!

Нема на світі краще благодаті,
Ніж в дощ сидіти при вікні у хаті
І милуватися як через рівчаки
Стрибають, наче птиці пелехаті,
Чи кізки молоденькі волохаті,
Під парасольками дівчатка і жінки.
Як їх стрункі, точені довгі ніжки
Ледь-ледь торкаються до мокрої доріжки,
І в серці пророста солодкий щем.
І я в вікно півдня дивлюся з ліжка –
Не згонить ні нагайка, ні коврижка,
Хіба дружина вгріє товкачем…

Моя ти мила, рибко, сонце, кицю,
Моя маленька, квіточка, котятко,
Красунечка, зоря моя, цариця,
Моє кумедне ніжне янголятко
І чортеня. І очі в тебе – море,
І руки золоті, а сміх сріблястий,
А як переш, готуєш... пилу гори
Зуміла вимити – а в мене ж перший раз ти…
Одним же словом – ти – моя кохана,
І ти така, яких у світі мало -
Така уважна і така охайна…
Доречі, ти шкарпеток не стрічала?

Сьогодні труїли щурів –
Та щур – то хитрюча тварюка,
Отруєне сало не з’їв,
Ще й хапнув, поганець, за руку.
А потім очолив протест:
Навів побратимів з підпілля,
Мовляв – ось на пузі вам хрест,
Ми тут живемо як бадилля!
Єднайтесь усі, хто гаразд,
І скинем диктатора з ліжка!
Шоб знав, як знущатися з нас!
До біса нам трунок і кішка!
Ми тут наведемо свій лад –
Введемо поняття щурячі,
А хто не прийме наш розклад –
Залишим без хати і дачі.
Рятуйтеся, людоньки! Ґвалт!
Вже сунуть щурячі загони
Під лемент і пискоту шквал
В домівки, міста й регіони…

Люляй, моя кицю, люляй, моя мила,
Хай тобі насниться шуба із шиншили,
Шкіряний жакетик, туфлі на підборах,
І тепленький светрик, і хатинка в горах.
Люляй, моя кицю, люляй, моя мила,
Хай тобі насниться сумка з крокодила,
Золоті браслети, ланцюжки й перстені,
Опери, балети, ну і ти на сцені…
Люляй, моя мила, люляй, моя кицю…
Я ж – бігом по пиво, доки тобі спиться…

Які таємниці блукають у ваших очах?...
Натомлена ніч спочиває у вашім волоссі.
І пледом туман простелився на ніжних плечах…
То я через вас у відьомство ще вірю і досі.
Як вітер ваш стан обіймає і падає ниць
Приховані ревнощі в серці мені закипають…
Кохатися з вітром – то, певно, для вас, чарівниць,
Так само звичайно, як вранці напитися чаю.
Як пальці тонкі виплітають купальський вінок,
Захоплене сонце не може порушитись з місця.
І ластиться стежка до ніг, і сміється струмок,
І щось жартівливе на вушко нашіптує листя.
Та я не віддам вас ні стежці, ні сонцю, ні снам,
Не випущу з рук ваші ніжні тендітні долоні.
Усі ваші чари довірте холодним вітрам,
А серце залиште в моєму земному полоні.

(присвячується дружині)
Щось у образі Вашому знову ловлю таємниче –
Чи засмагле облиичя, чи розріз сливових очей.
Теорема вогню, не доведена з-за протиріччя
Криги сказаних слів і розпечено-спраглих ночей.
Щось у голосі Вашім боронить зірватися з місця –
Кожне слово намистом низає то жар, то мороз...
Крок за кроком топчу ще не Вами настелене листя,
Обриваючи сни із не Вами посаджених лоз...
Щось у Ваших руках завагомим було аргументом,
Я запізно прийшов, для хоробрості впившись вином...
Як же вміло тоді скористалися Ви тим моментом,
І огріли мене по спиняці старим казаном...

Ногами з себе стягую штани.
Надворі ніч і місяць у тумані,
А я напівпритомний на дивані
Ковтаю пиво з почуттям вини.
Ще мить тому торкався Ваших рук
І потопав у повені волосся,
І сам не вірив - думав, то здалося,
Що в грудях Ваших почастішав стук.
І обпікав шалено серця жар,
Бо Ви - така жадана і зваблива...
Скажіть, чому ж Вам ненависне пиво
І байдуже, чи виграє "Шахтар"?!

Мадам, я Вас запрошую до танцю!
Нам музикою стане шепіт трав..
Тобі весна нашіптує: зостанься,
З тобою так ніхто не танцював...
Мадам, о, як пашіють Ваші щічки,
І перса, наче пара голубів...
Послухайте, то Вам шепоче річка:
З тобою так ніхто не говорив...
Мадам, невже нас ніч не приголубить...
Вже й соловейко плаче між гілля...
Тебе ніхто так більше не полюбить –
Ви чуєте, то шепочу Вам я...
Мадам, у вас такі бездонні очі...
Вже зорі запалилися вгорі.
Один лише недолік цеї ночі -
Кусають за сідниці комарі...

(возмущьонно)
Спасибі, татку, от же загадали –
Стріла сама знайде твою жону...
Хіба це лук? Якусь рогатку дали,
І на болото, шоби я втонув.
Смердить страшенно... гов, чи є тут жони?!
Ше й під ногами чвакає багно...
Папаша, ваші діти не піжони,
Але болот не люблять все одно...
Ура! Стріла! ...але у пельці в жаби...
Знакомтесь, папенька – то вашим внукам мать...
Нехай і так – бувають й гірші баби,
Але з якого боку з нею спать?...

Замучили ці хитромудрі феї –
Який я в дідька кучер? Це абзац...
Півдня по норах стягуєш трофеї,
А тут тебе бабах – і у палац...
А коні хто? Ото уява хвора,
Ну хто мишами їздить на бали?
Карета благо хоч не з помідора,
Бо ми б додому кетчуп притягли...
Пішла магічна книга на цигарки -
Всі чари лиш до півночі... труба...
Лише пригледів файну куховарку,
Аж раптом став щурем – ото ганьба...

Під дощем, в собачий холод
Жінка вигнала із хати
до старого гастроному по картоплю.
Чи її замучив голод,
Чи подумала шо може
у якій-небуть калюжі я ся втоплю.
Жовто-синя парасоля
Обламалася від вітру
чи якогось вліво скошеного ока.
Проклятуща бараболя,
І на хрін той цар Петро
її завіз, шоби мені була морока?
Зачерпаю черевиком
Із найглибшої калюжі,
із душі зірвався злий лайливий оклик.
Із блаженним ясним ликом
Підійшов до гастроному,
і закляк – в дверях табличка : “переоблік”