Усі біжать кудись так спішно
Неначе не встигають на трамвай
Неначе вже так дуже пізно
А може хтось кричить їм Утікай

Важко знать що це усе таке
Чи все життя їм часу бракувало
Та може встигнуть взнати щось нове
Ти ба вони таки гадають як бувало

Як там було мій друже
Та ця загадка зовсім не складна
Тобі твій друг і ворог скаже
Що ти страчавс ці дні дарма

Ти скажеш що слухав всіх навколо
І я скажу що ти не чув себе самого
Тому тепер пора усе змінити
Ти зможеш це усе переробити.

Моя доня, донечка, доннюся
Ти неначе долі подарунок.
Ганна, Ганночка, Ганнуся
Зимоньки чарівної рисунок.

Ти неначе ранньої весни надія,
І весняних пташок спів в гаю.
Для весни як запах квітів мрія,
Так і мрію я про усмішку твою.

Оченята завжди бігають щасливі,
В дні веселі і не зовсім так,
Буваюмь строгі або справедливі
Немов би гном якийсь дивак.

Волоссячко пахне весняним дурманом
Теплинню рук хіба так літо гріє
Горять очей зіниці золотом
Осені, яка в останні дні добріє.

Та ти не є весни дарунок,
Та й подругою літа не була.
І аж ніяк осінній ти пакунок,
А зимонькою білою до нас прийшла.

І тому така замріяна як казка,
І така пухнаста як сніжок,
Гомінка, весела мов колядка,
Ти наш малесенький дружок.