Я спокійна, як кобра масою m довжини l,
що підскакує вертикально вгору зі швидкістю v.
Перефразовано з якоїсь задачі для 1-го курсу

„І шо то за дні такі пішли?” Вечори? Ночі? Ранки?
І де шукати адекватної реакції?
З ким спілкуватися і як „віднайти свого”?
Банальність. Вона усюди (банальна фраза, чи не так?)
Божеволію від браку оригінальності!
Люди! Де ви??? Відгукніться!
Закиди: „Твори оригінальність сама”.
Можна.
Але не хочу.
Втомилася.
Дарувати радість втомлюються.
Бути поганим, як і хорошим також.
У чому, власне проблема?
Спочатку цікаво.
Створюю казку для того, кого люблю.
Хто для мене важливий
.
?
...
У відповідь – тиха вдячність
І все
А у мене немає казки
Ніхто її не вигадував і не дарував
Кажуть – непрактична
Хай так!
Кажуть – фантазерка
(живи і тішся тим, що маєш)
Хай так!
Цінуй те, шо є
(А що могло б бути?)
Брак спілкування
Адекватного
Дуального
Напівдуального
Активного
(Мудрого? Розумного?)
Хм.
Напевне ні.
Швидше за все, щирого і небайдужого
Пишіть –
І я відповідатиму.
Але не фразами на кшталт
„Гарна сьогодні погода”
„Вишли мені своє фото”
„А скільки тобі років?”
„А чи не пішла б ти...”
Творитимемо разом казку
Можна сумну/
приємну/
цікаву/
ліричну/
(як варіант – еротичну:)
...
смішну
лише не страшну

Якби ти залишив мені хоча б грудочку цукру
малесенький кубик рафінований
щоб у найнестерпнішу нестерпність
могла засолодити душу

якби ти залишив мені хоча б дрібоньку солі
на дно коробки сірникової
щоб у зсолоніле серце
солоні крихти могла досипати

якби ти залишив мені хоча б шматочок паперу
нерівним почерком списаний
Щоб тремтячою рукою
пестити могла і цілувати

речових опредметнених до болю банальних
крихту мізерну спогадів
сублімують кадри фільмів старих
та плач шестиструнної подруги