Таке життя...Ненавидиш весь світ...
Перо саме веде рукою по паперу...
Мовчиш,кричиш,ридаєш,знов мовчиш...
І сльози потічками падають на стелю...

Мовчанням розбиваєш скляні стіни,
А криком спалюєш старі мости...
Найважливіше,моє серце, - говори,
Бо тишиною заженеш себе в могилу...

Пекучі рани на долонях і колінах,
Солоний присмак крові на вустах -
Ти розбиваєшся,коли летиш, у небо...
Бо на землі тебе уже не треба...

Прощальна тиха симфонія снігу,
Танець вже майже мертвих сніжинок.
Вальс Штрауса десь у душі лунає,
Ми довє парком від долі тікаєм...

Російська рулетка і нас 2 гравця,
2 порухи пальців - і уже не жива,
Курок біля скроні,буду першою я,
І жах мовчазний завмер у очах.

Ти впав на коліна,просив зупинитись,
Не міг спокійно в ту мить лиш дивитись,
Я хочу на волю,а не в клітці жити,
Мені важко дихати,мені важко любити...

Давай станцюємо вальс на прощання,
То буде реквієм за нашим коханням,
Не хочу й не буду з юрбою зливатись,
На снігу будемо востаннє кохатись...

Під джазові акорди я умру,
Останнє,що скажу - тебе люблю...
Душа,як паперовий птах на нитці,
Зірвалась й полетіла в небуття...

Кручу барабан,курок біля скроні...
Віддаю життя у руки своїй долі...
Зірвався крик із вуст,калюжа крові,
Мене нема,не буде більше болю...

Десь на дні душі оселилась птаха,
Затремтіла крилами на очах моїх.
Покотились сльози,заблистіли сріблом,
Мовчазне прохання не зірвалось з уст.

То було життя,то було кохання,
То була та сила,що в душі щемить.
Квіти розцвітали,волошково-сині,
Ті шматочки неба у очах твоїх.

Сипались слова,наче зорі з неба,
І вуста торкали тільки рук моїх.
Ти був світлом тим в темряві й безодні,
У яку загнали мене злі вовки.

Наша любов на смак як полин...
Один поцілунок,два погляди в очі.
І не відчутний для нас часу плин...
Які ж короткі в закоханих ночі!

А вдень знову байджість вдавати,
Лиш відображення в вікні цілувати.
Холодна бруківка,в руках свіча...
І посмішка твоя чомусь напівніма...

Я ранок зустріла в твоїх обіймах...
Вогник догорів в холодних стінах...
Ми знову щастя шматочок у когось крадемо,
Хоча зараз уже нічого не вдаємо...

Постріл..Крик...Твоє мовчання...
То ми застрелили наше кохання...
Зв"зані руки...На горлі петля...
На гільйотині висить доля моя...

Ніж на венах...Порвана фата...
Скотилась сльоза...Лиш пустота...
Наречена назавжди тепер одна...
Засохлі ружі...Отрута у венах...

Холодні зорі освітили путь...
Мене у пітьмі вже ждуть...
Душа чорніше стала хмари...
З людини зробилася примара...

Крила мої були замалі...
Надто ламкими вони були...
Ангел назавжди скотився в безодню...
Дороги назад не буде ніколи...

Крила свої я поламала...
Заради тебе їх я віддала...
Тебе я з ними поховала...
Російську рулетку з долею грала...

Тепер я помираю серед людей...
Серед своїх мертвонароджених ідей...
Чи крила мої були замалі...
Чи не дано ходити по землі...

Боюсь..Тікаю...Уникаю...
Холодне мертве тіло я кохаю...
Я так боюсь без тебе жити...
Не хочу ж знову полюбити...

Ті почуття п"янкі,немов вино,
У Лету канули уже давно...
І залишалась я на самоті...
Коханий покоїться в землі...

Прощатись буде так банально...
Та треба знову починати жить...
І хай звучить це сентиментально,
Але любов розп"яла я на хресті...

Любов прийшла і не спитала чи можна,
Постукала у серце і сказала "Відчиняй"...
Мій мертвий наречений,що ж робити?...
Казала ж що навіки я твоя...

Ці ж почуття приречені на страту...
Вони вже мертвими народжені були...
Бо я не та,котра йому потрібна...
І він не той...І ми тоді не ми...

Якось не так зірки на небі стали...
І серце вимучене буде плакать знов...
Бо я не та і він мені не той...
Але любов і дозволу не запитала...
Привіт старждання,муки,пустота...

Ми тоді були з тобою дуже близько,
Ще ж півподиху залишилось до уст...
Ти чекав,боявся підстпитись...
І лиш пальцями посмів торкати губ...

Ми були тоді в старім театрі...
І зі стіни втікали часові піски...
Все тоді було по щирому і вперше...
Тільки я і ти...Й совиний клич...

Перші несміливі ще зізнання...
Шкіра двох виблискує в імлі...
Щире то тоді було у нас кохання,
Щире,як тремтіння наших вій...

Та комусь,мабуть,було не добре...
Бо на світанку згинуло усе...
Я пішла бо сонце зустрічати...
Під руїнами загинув ти...

То не наша,певне,грала скрипка
Бо струна в ній порвана була...
Десь кричала дико перепілка,
Сріблом відливалася фата...

Випили ми полиновий трунок...
І спалили долю на вогні...
Думали,що прийде порятунок...
Та не буде щастя більше,ні...

Ми стирбнули разом у прірву...
Ти - мертвий,а я ще жива...
І сріблом окривавлена фата...
Кінцева зупинка - холодна земля...

Ти не зумів...Я не змогла...
Ти повернувся,а я вже пішла...
Хотів обійняти,а я утекла...
Ти не зумів,а я не змогла...

Крізь сміх ридала,а ти мовчав...
Вени тяла,а ти нічого не казав...
Від тебе втікала,а ти лиш стояв...
Крила ламала,а ти лиш ігнорував...

Ти не зумів...Я не змогла...
Ти покохав,а вона прокляла...
Я будувала,а ти все райнував...
Я покохала,ти мене проклинав...

Ми не зуміли щастя збудувати,
Змогли лиш долі свої поламати...
Я лиш ридала,а ти все мовчав...
Я покохала,а ти вже прокляв...

Розбивсь бокал об кам"яну підлогу...
Я серцем чула - то недобрий знак...
Душа занепокоїлася на хвилину...
Але я значення цьому не надала...

А потім - зла печальна звістка...
Тебе нема...Ти канув в небуття...
Заграла реквієм стара платівка...
Твоя остання загорілася свіча...

Тебе поклали в труну золотисту...
Я плакала десятки довгих днів...
Я кликала,просила повернуться...
Тебе нема...Ти канув в небуття...

Гарячий подих...Ще півкроку...
Візьми за плечі..Нічого не кажи...
Та я благаю не дивись у вічі...
Бо знаю,мій коханий,ти в землі...

Я так не хочу,щоб приходив ранок...
Не знаю хто ти:сон чи примара...
У кожного своя маленька драма...
Ти у землі..А почуття іще живі...

Холодні пальці відчуваю я на шкірі...
Гарячий подих біля вуст своїх...
Та проспівали треті півні...
Іди,коханий,розставай в імлі....

Останній поцілунок...На прощання...
І я піду..Уже не повернусь...
На мертвих очах залишу сліди помади
І на вуста відбиток накладу...

В душі - і крики,і ридання...
І плаття підвінечне у крові...
Було колись палке кохання...
А помирати буду я на самоті...

І квіти в домовину покладу я...
Засохлі маки,подаровані мені...
Останній поцілунок на прощання...
І шмат холодної землі...

Під згубні звуки скрипки-самовбивці
Я спалюю усі старі мости...
Зов"ялі квіти несу я на труну долі,
Де в ліжку цинкові коханий спить...

Старенький склеп...Дві чаші із водою...
Одик ковток - і разом в небутті...
Останній поцілунок в мертві губи...
Прикрию віки...Спи,коханий,спи...

Під згубні звуки скрипки-самовбивці
Я попалила із життям мости...
Осанній крик...Дві чаші не з водою...
Жди мене,коханий,жди...