І золоту, і дорогу,
Тебе, повір, я ще люблю,
Хоч не така вже й молода
І вже не та струнка хода.

А в пристрасті шалену мить
Твоя душа до неї спить –
Свої немиті підлоги,
Обдерті стіни бачиш ти.

Пилюкою припали зорі
Від зачерствілих почуттів,
А ти купаєшся, як в морі,
Своїх юнацьких, давніх снів.

Хоч раз, кохана, прибери.
Із стін шпалери обдери.
Я сам поклею! Все зроблю –
Так сильно я тебе люблю.