Хоч як вдивляйся - жодної пилинки,
На білосніжних квітах хризантем!"
вже підвелось життя нове навшпиньки -
прощай, мій раю, дорогий, бувай, Едем.

В зіницях знову розпочався відлік болю -
це пристрасть, ніби смерч, зірвала дах.
Не плач, коханий, – то данина блудній долі,
що нас розпачливо пустила по руках.

Чужі і рідні стали – скажуть: вражі діти!
Чуже усе - на двох лишився спільний гріх,
зів’янем скоро як оці безсилі квіти,
впадемо краплями дощу з осінніх стріх.

І не настане день новий, і вже не варто
латати рід, що свій давно забув тотем…
Ціну і правду - все поставити на карту
й солóдко вмерти серед раю хризантем