Скрута у потяг засмокче з боргів
Виплисти нам не судилось знай
Той, хто до мене з тобою жив
Не має права на цукор і чай

Злість з’їдає солоні сліди
На простирадлах а-ля плацкарт
Протяг у вікнах, та менше з тим
Тамбур, вагон, запальничка, старт...

Знаю, ти не чекаєш давно
І не пишеш у ніч листів
Потяг мій запізнився знов
Вісім-шість. Сімферополь-Львів

Я в суботу залив за комір
За рецептом своїм старим
Тра-ля-ля і півкухля рому
Твої очі. І столик. І дим

Я в неділю залив за комір
В чорній пащі пустих кімнат
Винаймав у готелі номер
Сподівався на тебе, бл...

В понеділок залив за комір
Замість знов на роботу йти
У радянському гастрономі
Де колись купувала ти

Молоко й паляниці вранці
А у вечір вино й коньяк
Тра-ля-ля і до ранку танці
Тільки з іншим тепер однак

Я щодня заливаю за комір
За рецептом своїм старим
Тра-ля-ля і півпляшки рому
Твої очі. І сльози. І дим

Перська сперма на перси пирснула
У ритмі престо із прісним присмаком
У спробах пристати спросоння до пристані
Страшна проститутка під номером триста
Простує, ламаючи руки костисті

Смерть від куль не лякає впертих
П'яних, неправильних, нечестивих
Перу продовжує пити піско
На заздрість лемінгам, снам зловісним
Ллється гній і слова, мов стріли
Почну спочатку. Один за всіх

ти ще досі
з тією курвою
що ринкову вдавала пані
що давала і віддавала
навіть те що не мала
зовсім

ти ще досі співаєш куплєти
йно не голосно бо розбудиш
в зимну пору набряклі мешти
її ноги під ковдрою
теплі

ти ще досі її
цілуєш
у те місце де інші пхають
ти був вар'ятом
ходив струнко
нині падаєш так
від вітру

на годиннику дев’ять за Гринвічем
секундантів розставлено правильно
плаче вітер пташиним голосом
і нікого у нас
за спинами

на галявині ще два лікаря
і священик
щоб смерть засвідчити
відспівати нас тут
на галявині
і на цвинтар обох відправити
бо навряд чи ми двоє схибимо
бо занадто її кохаємо
я йому не дозволю
він знає
і мені не дозволить
також

це не шпаги і це не кортики
мушкетерів часи минули
ми стрілятимемо з пістолів
одночасно
єдиним пострілом
ми спочинемо сном
без пробудження
ми в могилу холодну ляжемо
і залишимось тільки
в пам’яті

все одно ми на щось сподіваємось
може статись осічка
зрештою
навіть снайпери часом хиблять
президентів з дахів
підстрелюючи

я не маю надії на випадок
і стрілятиму точно в серце
або в голову
втім це байдуже
для руки у боях тренованої

лише мить
і з чолом продірявленим
я впаду
в сіре небо втупившись
на вустах ще заграє посмішка
усвідомлення світу плинності
я зненацька збагну всі правила
всі відрізки зійдуться
точками
завесніють всі фарби
без винятку
феєрверками осінь вибухне

а тим часом ми наближаємось
до межі
за якою темрява
до межі
за якою все просто
тільки вітер пташиним голосом

я не знаю
вона заплаче
чи відійде спокійно снідати
доки тих
що за неї билися
не відтягнуть за ноги
з галявини

ти пам’ятаєш скутий груднем Аустерліц
холодний спокій впевненості на обличчях
і вишикувані на світанку легіони
ряди мушкетів
ти пам’ятаєш чи тремтіли там у нас коліна
і чи іржали коні у передчутті
здається ні
ми молоді були
не знали страху втоми від життя
від перемог
жінок
вина
свободи
весь світ лежав прип’ятий шпорою до мерзлої землі
трави придавленої чоботом я пам’ятаю запах
він збуджував
як збуджувала пляшка бургундського в наметі за обідом
струнка фламандка сіроока зі шпиталю
ми пили за життя
за душі тих солдатів
чиї прокляття нам дзвеніли в вухах
чиїми зойками ридала змішуючись з кров’ю злива
за матерів сліпих у чорнім горі
у чорних каптурах над чорною могилою єдиного
ти пам’ятаєш очі ворогів
поранених смертельно
полонених
чужих
інакших
очі
говорять більше ніж вуста

здається
ми розгубили там себе
свою звитягу залишили лежати горілиць в багні
схрестили шаблі
пальці
не метушіться святий отче
ходіть-но між рядів померлих
сьогодні в ніч я прийду сповідатись
за все
за всіх кому не вистачило часу
кого я можу нині врятувати
від пекла

ти пам’ятаєш скутий груднем Аустерліц
наш прапор в світлі сонця що заходить
мої слова яких я сам тепер не пам’ятаю
фламандки тіло вкрите рваним простирадлом
зневірився
кричав до ранку поки не втомився
на місяць вовком вив відхаркуючи боляче бургундське
тепер цього немає
ми хворі
божевільні
з вендетою у серці ми

ти пам’ятаєш
тебе там теж убито

в готелі
ходять тіні по стелі
сумні та веселі
до кави кладуть карамелі
в постелі
бретелі і плечі
солодкі гіркі акварелі
на стінах фарбованих в чорне, на музику
пташині покладено трелі
сумні та веселі
як довбуша скелі
провалля, прокляття, квартали, борделі
сніданок, яєчня
думки на тарелі
шматочки форелі
говорять це смачно, це модно
ходити по стелі
в готелі