Намистинами стікало моє горе,
По щоках уже не молодих.
У конвульсіях забилось наче хворе,
Серце біля мертвих твоїх ніг.

Мої крила заламались з жалю,
Твоя смерть стояла мов німа,
І в очах її побачила печаль я,
Як і я вона була сумна.

Хтось змінить мою платівку,
Я тихо лише заплачу,
Та буду в душі йому тихо
По-справжньому щиро вдячна.


Розстелить хтось скатерть-прапор,
Здригнуся від звуку сопілки,
Мойого життя новатор
Змінив мою поведінку.


Прорвуся крізь заборони,
Про це розкажу у чатах,
Відправлюсь з старого перону
По рейсах в дитячих санчатах.

Розділити з тобою я хочу
Насолоди замріяну казку,
Дарувати весняної ночі
Всі обійми,цілунки і ласку.

Щоб сп"янілий безумним коханням
Розумів що на тебе чекає,
І в пориві нестримнім бажання
Шепотів :"Я кохаю,кохаю..."

Сонне місто,
Мертві душі,
Сірий дим
Нам горло душить
І снують страшні думки,
І серце рветься із грудей.
Жаль мертвих душ
Живих людей...

У комірках моєї душі
Не шукай насолоди
Я писала тобі вірші
Для свободи.
Гіркі сльози в твоїх словах
Відмовляюся розуміти!
Зради слід на твоїх руках
І водою його не змити!

У ночі,як зійде зоря
Подарую тобі прощення,
Поцілую тебе в уста,
Як незаймана наречена.
Моїм болем озветься луна,
Серце моє як крига трісне
Я для тебе буду ВОНА-
Жінка-ніч у чужім намисті.

Як розвіється сивий туман
Ти побачеш криваві рани,
Кровоточитиме екран
Після болісної реклами.
Подивімося разом анонс,
Що житття для нас написало,
Давай візьмемо за аванс
Усе те,що ще не настало!

Опав останній жовтий лист,
Орнаментом червоним вкрилось місто,
Обставини життя фарбують в кольори
Облишене колись чуже намисто.

Останній літній подих відійшов,
Окраєць неба став похмуро-чистим,
О,як невчасно дощ пішов
Осінній танець закружлявши з листям.

Я мрію лише про одне:
Що завжди ти зі мною поряд,
Що час любові не мине,
Не відведеш від мене погляд.

Я хочу,щоб і ти хотів,
Ще раз відчути ніжний дотик,
Зірватись в прірву почуттів,
Почути знов любові ноти.

Щоб не забракло ніжних слів
Про почуття свої сказати,
Щоб знову тисячі разів
Мене коханою назвати.

Ти чуєш музику тиші?
Вона легка.
І ллється вином беззвучно,
Із темних струн.
І тиснуть на тебе звуки,
Тихих дум.
І тихо охоплює душу
П’янкий дурман.
Бере в свою твою руку
Легка рука.
Веде тебе за собою
Музика струн.
Ти йдеш у ложе спокою –
Тиші раб.
У темряві світла бачиш
Промінь-алмаз.
Ти знаєш про це.
Лиш раз –
Ти чуєш музику тиші…

Розчинюся в тумані сивому,
Припаду до землі горілиць,
Дивуватимусь всьому дивному,
Буду слухати пісню дзвіниць.

Я пройдуся по водах босою,
Упаду поза краєм ріки,
Настраждалася вже удосталь я,
Най же кануть в минуле роки!

Край дороги я стала тополею,
Прислухаюсь до шуму вітрів,
Не вдалося життя моє долею -
Мабуть,Бог сам цього не хотів.

Волинський край, священний край
Тут весни квітнуть зазвичай,
Співає літо , зими сплять.
Діди про вічність гомонять.
Тут Лесині живуть русалки,
Тут „греблі рве” цибатий дід.
Тут найсвітліші днів світанки,
Калини червоніший цвіт.
Живуть тут легендарні вчинки
Шановних нами прадідів,
Тут пісню я співала змалку
Тут є земля моїх батьків!

Може завтра мене не стане
Як на сон затулю повіки,
І ніхто мене не згадає,
Відійду в небуття навіки.

Не промовить ніхто ні слова
На надгробному темному ложі,
Може зітре з лиця хтось збоку
На сльозу щось віддалено схоже.

Вир життя від цього не стане,
Не померкнуть на небі зорі...
Я не думатиму про завтра,
Краще житиму вже сьогодні!

За руки узявшись йдем ми
Кудись у тінь.
Рука у руці тепліє
І в серці жар.
Живе у душі надія,
А може й ні
Була колись спільна мрія -
Вже в давнині.
Можливо вернеться знову,
Надії знак.
Заповнює світлий розум
Сивий туман.
Я вірила людям просто -
Кругом обман.

Ти думаєш,що є царем життя7
Людина-раб,
А раб царем не стане
Це лиш ілюзія,фантазія твоя,
Та ти ніщо,тебе нема,
Не вмієш вмерти- не живи дарма!

Так хочеться торкнутися до ночі,
Із потойбіччя вирвати тебе,
Заглянути глибоко в очі,
Повірити, що все мине.
Як сон поганий не забутий,
Як марево бува мина
Сказати, що не може бути
Але нема, тебе нема...
Якби була шалена сила
Щоб повернути час назад
Тобі сказать що наболіло,
Схилитись ніжно на плече
„Ти глянь як мама посивіла...”
І десь у грудях запече.
І віриться й не віриться водночас,
І вірити не хочеться весь час
Забрав тебе той морок ночі
І попрощав з тобою нас.

Тобі, коханий, я скажу півслова
Із цих півслова зрозумієш ти:
Заради тебе я на все готова,
Крізь терни я доб’юся до мети!

Моє кохання береженим буде,-
Його Господь поклявся берегти,
І не чекаю я подяк від тебе
Лише боюся перспективи самоти.

На тебе гляну – і радіє серце,
Тебе почую – і співа душа,
Кохання пісня до небес проллється
І серце оживе в цього вірша!

Нема краси такої більш ніде
Як наша рідна ненька Україна.
Столітній де Дніпро гуде,
Де голубіють неба схили.
Де рік найглибша глибина,
Де кинулись Карпатські гори,
Трембіти звуки там луна
На необмежені простори.
Тут пісня ллється солов’я,
Дністер тече у Чорне море.
Козацька воля тут гуля
І не страшне ніяке горе!